«Очі чорні» Євгена Гребінки

Окрім Великого Кобзаря, ХІХ століття подарувало українській літературі чимало визначних постатей, чия творчість впливала не лише на формування обличчя культурно-історичної епохи, але й на світогляд та самоідентифікацію нашої нації. Серед таких майстрів слова – Євген Гребінка, в основному відомий українському читачеві як байкар (подяка шкільній програмі). Хоча він – набагато багатогранніша постать: талановитий лірик, прозаїк, видавець. Зрештою, якби не українець Гребінка, можливо, того ж таки Шевченка не викупили б із кріпацтва. І якби не Гребінка, світ ніколи б не почув чудовий «російсько-циганський» романс «Очи черные»…
Від Полтави до…
А народився майбутній письменник 2 лютого (21 січня) 1812 року на хуторі Убіжище на Полтавщині в родині відставного штаб-ротмістра Павла Гребінкіна та Надії Чайковської, доньки знатного пирятинського козака. Український фольклор оточував Євгена ще з раннього дитинства, адже ним опікувалася няня – покріпачена козачка Марія, яка знала сотні українських казок і пісень. А вечорами на сімейних чаюваннях мати згадувала полковників і сотників Чайковських, своїх дідів та прадідів. І ці розповіді відклалися в пам’яті хлопчика, аби потім вилитися в писане слово.
Малий Євген дуже любив читати – і часто замість того, аби спати, засиджувався у ліжку з книжкою. Домашній наставник Гребінки згадував: «Його особливо цікавили слов’яни, малоросійські гетьмани, «Енеїда» Котляревського, повір’я про чаклунок, відьом тощо…».
У чотирнадцять років хлопець полишив рідне Убіжище й поїхав із батьком до Ніжина – вступати до Ніжинської гімназії вищих наук. Тут тоді навчалися Микола Гоголь, Нестор Кукольник, Олександр Данилевський, Віктор Забіла. Саме вони задавали тон у гімназії – випускали рукописні журнали «Зірка», «Северная зоря» і альманахи «Метеор литературы», «Литературное эхо» та «Парнасский навоз». А от Євген випустив україномовний альманах «Аматузія», в якому гімназистам найбільше припали до смаку його сатиричні вірші. До гімназійних років належать і наступні літературні спроби Гребінки – драматичний твір для самодіяльного театру «В чужие сани не садись» та переклад українською мовою поеми Пушкіна «Полтава».
Слід зазначити, що в гімназію його записали з прізвищем батька – Гребінкін. Так звали Євгена в часи студентства, так підписувався він і під першими надрукованими українською мовою творами в 1831 та 1833 роках. І тільки з 1834-го він став підписуватися прізвищем Гребінка.
Талановитий «байкописець»
Того ж таки 1834 року, залишивши позаду гімназійне навчання та три роки служби в Малоросійському козацькому полку, Гребінка переїхав до Петербурга, де мешкав до кінця життя, лише епізодично навідуючи Україну. Тут працював у комісії духовних училищ, викладав словесність у Дворянському полку, 2-му кадетському корпусі та інших військово-навчальних закладах. Колишні учні Гребінки згадували про нього з теплом та любов’ю. Часто замість того, аби викладати урок, він натхненно читав чи то якусь поезію, чи прозовий уривок. Він ніколи не сварив непослухів і не жалівся на них начальству. А коли сердився, то звертався до учня зі словами: «Ви нездорові. Вам потрібно в лікарню». І ці слова діяли краще, ніж погрози чи покарання…
Тут же, в Петербурзі, Євген Гребінка почав активно займатися літературою. Він зблизився з діячами української та російської культури, відвідував відомі на той час салони, влаштовував у себе вдома літературні вечори, куди приходили Сошенко, Венеціанов, Шевченко, Афанасьєв-Чужбинський, Єршов, Даль, Бєлінський. Восени 1834 року світ побачила книжка Гребінки «Малороссийские приказки». З 27 байок, написаних українською мовою, більшу частину було створено в Ніжині, в останній рік його навчання в гімназії. Зважаючи на успіх книжки серед читачів, 1836-го року книгу перевидали, й ім’я автора стало відомим усім письменним українцям, адже віршовані байки українською мовою було опубліковано вперше. Щодо Гребінки-байкаря Іван Франко писав: «Як байкописець займає Гребінка перше місце в нашім письменстві. Його байки визначаються ярким національним і навіть спеціально лівобережним українським колоритом…».
«Продюсер» Шевченка
1835 року Іван Сошенко познайомив Гребінку з Тарасом Шевченком, і це знайомство відіграло визначальну роль у житті Кобзаря. Саме Євген Гребінка (поруч із Сошенком, Григоровичем-Барським, Мокрицьким) був серед тих українців, без самовідданої допомоги яких було б неможливим звільнення Тараса з кріпацтва. Якраз ці люди зробили перший поштовх, залучили до справи впливових російських «партнерів»: Жуковського, Брюллова, Венеціанова.
Гребінка наполегливо дбав про те, щоб увести вчорашнього кріпака, геніально обдарованого митця до товариства освічених людей Петербурга, прагнув створити максимально сприятливі умови, за яких міг би найкраще розвиватися його талант. Гребінка писав до Квітки-Основ’яненка: «У мене тут є чудовий помічник – Шевченко, людина дивовижна» і радив Сошенкові: «Давати Тарасу книжки, більше книжок!».
Беззаперечна й роль Гребінки в народженні першого видання Шевченкового «Кобзаря». За спогадами Мартоса, який, власне, й дав кошти на книгу, він узяв почитати Тарасів рукопис і показав його Гребінці. Той захопився, дещо поправив, і спільними зусиллями – Мартос виступив спонсором, а Гребінка «долав» цензуру – 1840 року «Кобзар» побачив світ.
«Порадував нас торік Шевченко „Кобзарем”, а тепер написав поему „Гайдамаки”. Гарна штука, дуже гарна, така смашна, мовляв, як у спасівку та у жаркий день після обіда гарний кавун! Їси і ще хочеться – і читаєш і не одірвешся. Оце вам для приміру з неї перша глава. А там дальше усе лучче і лучче. Штука, я вам скажу!» Таку примітку зробив Гребінка-видавець до уривку з «Гайдамаків», яку надрукував у своєму альманасі «Ластівка» 1841 року. Цей альманах став цілою подією у становленні українського слова в Петербурзі – адже під однією обкладинкою зібралися твори Шевченка, Квітки-Основ’яненка, Куліша, Котляревського, Боровиковського, Забіли й самого Гребінки.
Чорні очі Марії Розенберг
1843-1844 роки були найбільш плідними для Гребінки. Окрім двох романів, «Чайковський» та «Доктор», він надрукував 9 повістей та оповідань. Найяскравішим був роман «Чайковський», присвячений подіям визвольної війни 1648-1654 років, частково базований на родинних переказах. Франко зазначав, що це був «улюблений твір галицько-руської молоді 60-70-х». А роман «Доктор» майже через півстоліття після смерті автора Чехов називав серед кращих творів тогочасної літератури, що гідні перевидання й народного читання.
У цей час народилася й неперевершена Гребінчина поезія «Очи черные». 1843 року письменник відвідував Україну й на гостині в штабс-капітана Розенберга познайомився з його онукою, чорноокою красунею Марією. Повернувшись додому, Євген довго не міг заспокоїтися – так народилися натхненні рядки про кохання. А через рік Марія Розенберг та Євген Гребінка одружилися.
Вірш було видано в Петербурзі, й саме тому вважалося, що він написаний там. Хоча насправді це сталося в Україні. Ще за життя автора цей твір перетворився на популярний романс, який співали на гусарських вечірках і аранжували найпопулярніші композитори. Правда, через неосвіченість, романс часто називають російським або циганським, хоча справжнім автором музики є маловідомий французький композитор Флоріан Герман. Це на його військовий марш покладені проникливі рядки, які протягом півтора століття виконуються на різних континентах.
На жаль, шлюб Марії та Євгена був коротким: через чотири роки, у 1848-му, письменник помер від туберкульозу, залишивши по собі великий письменницький спадок. Це й повісті «Записки студента», «Кулик», «Пригоди синьої асигнації», лірична поезія українською мовою (зокрема, «Українська мелодія» («Ні, мамо, не можна нелюба любить…») стала народною піснею), нариси, оповідання. І хтозна, скільки би ще встиг створити Євген Гребінка, якби доля не відміряла йому такий короткий вік – усього тридцять шість років…
Мирослава Крат