РОБЕРТ БЕРНС — КОБЗАР ШОТЛАНДСЬКИЙ

robert_burns_1Кожна література має свого очільника, будителя, того письменника, творчість якого є в її історії наріжним каменем, на котрому будується національна самоідентифікація. Для шотландців постать Роберта Бернса — як для українців Тарас Шевченко.
Шотландська культура завдячує Бернсові поновленням цікавості до давньої літератури, традицій, старожитностей. Література — появою особливої “Бернсової” строфи, народницькою та романтичною течією в красному письменстві, розквітом шотландської поезії рідною мовою. Нація завдячує йому власною самоідентифікацією, становленням своєї мови, адже довгий час цей народ жив у тіні Англії, й лише Бернс довів, що шотландська мова — повноцінне явище, а не діалект англійської.
Роберт Бернс ще за життя став національним поетом. Гете називав його великим, Скотт — надзвичайним і геніальним. А Бернсів вірш “Шотландці” багато років був неофіційним гімном Шотландії.

Талант має бути голодним

Перший шотландський романтик народився 25 січня  1759 року в бідній фермерській родині в містечку Аллоуе, графство Айшир. Прогодувати сімох дітей батькові було дуже складно, тому Роберту як старшому довелося рано подорослішати й довідатись про всі «принади» злиденного життя. Ще підлітком він став чи не головним чорноробом у місті. Але батько майбутнього письменника намагався дати своїм дітям хоч якусь освіту. Він сам учив їх читати, писати, рахувати, розповідав їм про географію та історію. Пізніше Бернс декілька років брав уроки у Джона Мердока, якого місцеві фермери наймали, аби він навчав  дітей латині, французької, математики. Саме він познайомив Роберта з англійською класикою та відкрив його хист до літератури, хоча тільки у двадцять чотири Бернс почав вести зошит, де записував свою поезію та прозу…

Любов і творчість — одне ціле

Роберт Бернс був спраглий до жінок так само, як і до літератури. Його любовним походенькам міг би позаздрити й Дон Жуан. Дивує тільки, коли він встигав це робити…
У 15 років Роберт закохався вперше в житті. Його обраницею стала Неллі Кіркпатрік, партнерка по танцях. Перший вірш, який він написав, був присвячений їй і називався “Красуня Нелл”. Їхні стосунки були невинними так само, як і стосунки з Елісон Бегбі, в яку він закохався після Неллі. Він написав Елісон кілька романтичних листів і навіть освідчився, але отримав відмову.
Наступним захопленням Бернса була служниця Елізабет Пейтон. В цей  час, на початку 1784 року, Бернс відкрив для себе поезію Р. Фергюссона і зрозумів, що шотландська мова — зовсім не діалект, вона може передати будь-які переживання, емоції, відчуття. Письменник почав розвивати традиції Фергюссона. У 1785 році, коли Бернс вже здобув популярність як автор яскравих дружніх послань, драматичних монологів і сатир, Елізабет народила доньку, якій Бернс присвятив вірш «Моїй незаконнонародженій дитині». Цим та подібними віршами (“Галерея політиків і святош”, “Балада про вибори містера Уерона”) він кинув виклик встановленим нормам суспільної моралі, висміював продажних політиків та священиків, котрі були зразковими лише про людське око.
Незабаром Бернс закохався в Джин Армор, дочку мохлінського підрядчика. Батько заборонив Джин виходити заміж за бідного поета, тому закохані уклали таємний шлюбний контракт, у якому присяглися у вірності одне одному. Але “результати” їхнього шлюбу скоро стали помітними, і батько Джин розірвав контракт та відіслав доньку до родичів.
1 серпня 1786 року вийшли друком вірші Бернса — переважно шотландською мовою, і це була перша, хоч і невелика, перемога шотланського народу над рабською покірністю перед англійською літературою. Половина тиражу — 600 примірників — розійшлася за передплатою, решту продали протягом кількох тижнів. Слава прийшла до Бернса майже одразу по виході збірки. Після цього Елізабет Пейтон подала позов до суду про визнання батьківства. Бернс відкупилися від неї 20 фунтами. А вже 3 вересня 1786-го Джин Армор народила двійню.
У Бернса було тривала любовне листування з Френсіс Данлоп, удовою, яка виховувала 13 дітей. З нею він ділився подробицями своїх зустрічей з іншими жінками. Роберт зробив пропозицію і Маргарет Чалмерс, але вона йому відмовила. Потім була коротка зустріч в Единбурзі з Мей Кемерон, а результатом цієї зустрічі стала поява на світ другої його незаконнонародженої дочки. А стосунки з Агнес Мейклхоуз не перейшли на інтимний рівень — і Роберт Бернс звабив її служницю, яка подарувала поетові сина.
Популярність дала Бернсу не лише можливість отримувати гонорари, а й змінила ставлення батька Джин. У 1788 році коханці нарешті офіційно зареєстрували свої стосунки. Джин Армор народила Бернсу п’ятьох дітей.
Згодом він написав: «Мати під рукою жінку, з якою можна спати, коли тільки ти цього захочеш, не ризикуючи отримати до кінця життя це прокляття, незаконнонароджених дітей… Ось вам дуже солідна точка зору на одруження».

«А Борнц усе-таки поет народний і великий»
Після виходу першої збірки «Кільмарнокський томик» Бернс став надзвичайно популярним у світському товаристві. Йому були підвладні «Каледонські мисливці», члени впливового клубу для обраних. А на зборах Великої масонської ложі Шотландії його проголосили «Бардом Каледонії». Единбурзьке видання віршів («Единбурзький том», 1787) зібрало понад три тисячі передплатників і принесло Бернсові приблизно 500 фунтів прибутку.
Перед від’їздом з Единбурга в травні Бернс познайомився з Дж. Джонсоном, напівписьменним гравером і завзятим шанувальником шотландської музики, який незадовго до того видав перший випуск «Шотландського музичного музею». Восени 1787-го Бернс став редактором цієї книжки: збирав тексти й мелодії, доповнював уривки рядками свого авторства, втрачені чи непристойні тексти замінював своїми. Він настільки захопився фольклором, що це зрештою стало основою його поезії. В Бернсових піснях на кшталт народних зникало авторське «я». Чи не тому його твори читали як прості робітники, так і тогочасна еліта. А вірш “Scots Wha Hae” (“Scots, Who Have” — “Шотландці, які мають”) довгий час був навіть неофіційним гімном країни.
У 1789 році розпочалась Велика Французька революція, яку монархічна Англія категорично не сприймала й боялася її наслідків. Бернс же зустрів її із захватом. Падіння Бастилії, суд і вирок Конвента Бурбонам, боротьба Республіки проти армії антифранцузької коаліції, – все це надихало Роберта Бернса, давало надію, що і в його країні можливий такий переворот, можлива соціальна рівність. Ці переконання знайшли своє відображення у вірші «Дерево Свободи», який, звичайно, не сприйняла Англія. У той час Бернс працював акцизним чиновником і ловив контрабандистів. І коли розпочалися розслідування щодо лояльності державних службовців до французької революції, то в грудні 1792 року на Бернса назбиралось стільки доносів, що до Дамфріса, де мешкав Бернс, прибув Головний акцизний — аби особисто вести слідство. Очевидно, він прихильно поставився до поета, адже Бернса змусили лише не говорити зайвого…
У 1795 році в Бернса почались проблеми зі здоров’ям: далося взнаки важке дитинство, часті недоїдання та пристрасть до алкоголю. І у віці 37 років він помер, залишивши у злиднях родину, але ставши для шотландців національним героєм. Так, день народження поета став національним святом, його пісню “Старі добрі часи” виконують кожного року 31 грудня. А в 2009 році шляхом усенародного голосування він був визнаний Великим шотландцем.
«А Борнц усе-таки поет народний і великий», – так писав Шевченко про Бернса. Шкода, що їм не довелося зустрітись, адже тем для розмов у них було би більш ніж достатньо. Два великих Кобзарі двох великих народів  прожили коротке, але насичене життя і посіли гідне місце не лише в історії та культурі своїх народів, але й у свідомості українців та шотландців.

Анна Богородіченко