Лопе де Вега: геніям можна все!

!!!Драматург, поет, вояка, священик – якщо придивитися уважно до біографії Лопе де Вега, можна знайти у ній матеріал для захопливого авантюрного роману. Звісно, насамперед письменник відомий як реформатор іспанської драматургії. Він не тільки відмовився від канону класичної драми (єдності часу, місця та дії), а й поєднав у своїх творах трагедію й комедію. Написавши за цим принципом більш ніж 2000 п’єс (до наших днів дійшло близько 500), Лопе де Вега ще за життя увійшов до пантеону творців іспанської національної культури. Недарма земляк письменника, славетний Сервантес називав його «чудом природи». Однак серед сучасників Лопе де Вега був відомий не лише як талановитий письменник, але й як невгамовний донжуан.

Талановита людина талановита в усьому
Лопе де Вега народився 25 листопада 1562 року у Мадриді. З раннього дитинства хлопчик виявляв неабиякі здібності до наук: у п’ятирічному віці (під наглядом відомого поета Вінсенте Еспінеля, з яким Лопе тісно спілкувався протягом усього життя) читав іспанською й латиною, а з шести років, ще не вміючи до ладу писати, уже складав вірші, часто розплачуючись сніданком за те, щоб їх записували старші товариші. Батько майбутнього письменника – виходець із селян, який заробив деякий статок і купив собі дворянське звання, – вирішив вивести сина в люди й дати йому хорошу освіту. Тож хлопець навчався спочатку в Єзуїтській колегії, а згодом в Університеті та Королівській академії математичних наук.
В колегії розвинулася здібність хлопця до вивченя мов. У десять років він переклав з латини поему Клавдіана «Викрадення Прозерпіни», а з 11 років почав складати п’єси, які оточення сприймало досить схвально; продовжував писати вірші. Завдяки старанності в навчанні й письменницькому обдаруванню у Лопе з’явилися покровителі серед викладацького середовища колегії.
За протекцією одного з них 1577 року хлопець вступив до духовної академії. Тут проявився ще один талант Лопе де Вега, який супроводжуватиме його усе життя, – потрапляти у халепи через жінок. Юнака було виключено з академії через інтрижку з заміжньою жінкою – власне, він уже тоді почав набувати серед знайомих стаусу невгамовного залицяльника та любителя любовних утіх. Вигнання не надто засмутило майбутнього письменника. Лопе продовжив навчання в іншому університеті, вступив на службу спочатку пажем до одного з єпископів, згодом – секретарем до герцога Альби, далі писав вірші й п’єси. Доба Відродження не давала хлопцеві сидіти на місці – адже продовжувався період географічних відкриттів та подорожей, і 1583 року де Вега бере участь у військовій експедиції на Азорські острови в Атлантичному океані.

З корабля на бал

Після повернення з мандрівки де Вега робить перші кроки у професійній драматургії. Його п’єси починають брати для постановок на сцені, він зближується з закулісним світом та акторським середовищем і захоплюється однією з мадридських акторок – Єленою Осорйо, донькою відомого театрального антрепренера. Акторка була заміжньою, однак це не завадило їй підтримувати стосунки з молодим драматургом протягом п’яти років. За цей час де Вега здобув авторитет у письменницьких та театральних колах, заручився прихильністю та підтримкою Сервантеса, який навіть згадав письменника у своєму пасторальному романі «Галатея». Але раптом усе пішло шкереберть – Єлена знайшла більш заможного коханця й розірвала стосунки з Лопе. Незважаючи на те, що протягом цих років і сам він не надто зберігав вірність Єлені (ходили навіть чутки, що одна з коханок, заможна вдова, народила дитину), де Вега обурився і склав на адресу акторки та її впливового батька декілька епіграм, які були оскаржені ними в суді як наклеп. Судовим вироком 1588 року Лопе де Вега був вигнаний з Мадрида на 8 років.
За три місяці після оголошення вироку Лопе де Вега одружився з донькою досить заможного придворного герольда Ісабелою де Урбіно, а за три тижні потому відбув на борту галеона «Святий Іоанн» до британських берегів у якості солдата – учасника походу «Непереможної армади». Цей величезний флот, який виступив у морський похід проти Англії, потерпів ганебну поразку. Лопе де Вега повернувся на батьківщину й на деякий час осів у Валенсії.

Самодержець театральної імперії
Статус одруженого чоловіка не надто вплинув на ставлення де Вега до стосунків із жінками. Одного разу, наприклад, під виглядом «учениці»  він привів додому коханку на ім’я Філіда. Незважаючи на старждання та сцени ревнощів з боку дружини, драматург довгий час підтримував цей (та й не тільки) зв’язок.
Любовні походеньки не заважали де Вега інтенсивно й багато працювати. Написані ним у Валенсії комедії мали неабиякий вплив не тільки на розвиток так званої «валенсіанської» школи, але й усієї іспанської драматургії загалом. Сервантес пізніше так згадував про цей період: «З’явився… великий Лопе де Вега і став самодержцем театральної імперії». Слава де Вега облетіла всю Іспанію, його п’єси, які виходили з-під пера одна за одною, ставилися у всіх театрах. Драматург поступово завойовував серця публіки, у помешканнях шанувальників почали з’являтися його портрети – однак праця письменника не давала  ані стабільного заробітку, ані високого статусу в суспільстві. Тож протягом усього життя прославлений драматург прислужував різним вельможам.
1591 року (за іншими даними – 1595) дружина Лопе де Вега померла. За деякий час померли й двоє його малолітніх дітей. Здавалося б, трагедія повинна була спонукати письменника до більш статечного способу життя. Так і сталося, але ненадовго. За деякий час велелюбний де Вега закохується в одну з найвідоміших артисток того часу – Мікаелу де Лухан, згодом повертається до Мадрида, створює ряд найвідоміших своїх творів (серед яких п’єса «Учитель танців», патріотична поема «Пісня про дракона», поема, присвячена покровителю Мадрида «Ісидор», і багато інших). Неважко здогадатися, що однією з провідних тем творчості Лопе де Вега є кохання. 1604 року він створює чи не найзнаменитіший свій твір «Собака на сіні», де любов трактується як надзвичайно потужна сила. Того ж року драматург одружується з Хуаною де Гуардо, донькою заможного м’ясника. Як стверджують деякі джерела, саме Хуана змогла дати письменникові відчуття затишку та домашнього благополуччя. Однак, твердять в той же час інші джерела, – це не заважало йому підтримувати стосунки з Мікаелою де Лухан аж до 1613 року.

Закоханий священик
За кілька років сімейний затишок письменника було знову зруйновано: помер їхній з Хуаною син, а незабаром і сама дружина. Де Вега вирішив, що це кара Господня за його розпусний спосіб життя і 1614 року… прийняв сан священника й вступив до релігійного братства. Однак не минуло й двох років, як 54-річний Лопе де Вега закохався у Марту Неварес – і жінка відповіла взаємністю. Заради поета-священика вона розлучилася з чоловіком та переїхала до коханого. Їхні стосунки тривали 16 років. За чотири роки до смерті Марта осліпла, а згодом збожеволіла. Весь цей час де Вега піклувався про неї, а після її смерті присвятив жінці декілька драматичних творів.
Письменник пережив Марту на три роки. В останні роки життя Лопе де Вега не переставав працювати – одним із найвищих досягнень вважається надання йому Мальтійським орденом звання доктора богослов’я – за поему, присвячену Папі Урбану VIII. Проте в особистому житті його переслідували нещастя: під час добування перлів потонув один із його синів, було викрадено його доньку, після чого вона пішла в монастир. Останню поему «Золота доба» Лопе де Вега написав за чотири дні до смерті. Помер плодовитий письменник та невгамовний коханець 27 серпня 1635 року – на 73 році життя. На похорон Лопе де Вега зібрався мало не весь Мадрид, а після пишного поховання 150 поетів написали вірші на його честь.

Тетяна Самчинська