Джозеф Конрад: все неправда

Два роки тому Польським Інститутом у Києві заснована літературна премія імені Джозефа Конрада-Коженьовського, яку присуджують українському письменнику за послідовність у реалізації творчого шляху, інноваційність форми, ламання стереотипів та універсалізм послання. Але сам Конрад не був послідовним у реалізації творчого шляху, форма його творів не була інноваційною, стереотипи він ламав своїм життям, а не своїми текстами, і лише універсалізм був властивим йому повною мірою. Чому ж все так перекручено?
Джозеф Конрад, англійський романіст, — насправді Теодор Юзеф Конрад Коженьовський, поляк українського походження, моряк і бунтівник, який навіть англійську мову вивчив тільки у зрілому віці. Таких „насправді” у його біографії дуже багато – так багато, що наприкінці задаєш собі запитання: а чи існував Джозеф Конрад по-справжньому? Чи він теж є вигадкою – своєю власною чи біографів-фантазерів? Шукати істину в подіях позаминулого століття не так просто, але ми все ж спробуємо.

 

Таємниця народження

Незрозумілості починаються від самого початку: існує щонайменше три версії щодо місця появи на світ малого Теодора. Ні, не переймайтеся, те, що саме Україна подарувала світові талановитого письменника, сумнівів не викликає. Проте в межах сучасної Житомирської області на звання малої батьківщини автора „Лорда Джима” одночасно претендують села Терехове й Іванківці, а також славне місто Бердичів. Як таке трапилося? Перші біографи Конрада вирішили не напружуватися (точність – то привілей математиків, а не літераторів) і назвали місцем народження письменника село Терехове, де той ріс у юному віці. Ця інформація потрапила в більшість літературних та універсальних енциклопедій. Але от халепа – в листі до племінника дядько Теодора Тадеуш Бобровський згадує: „Забув сказати тобі, що ти з’явився на цей світ 21 листопада 1857 року в Бердичеві”. Здавалося б, точнішої вказівки годі й шукати. Проте у самого письменника була власна версія щодо свого першого крику: в його сімейному альбомі збереглася фотографія заміського маєтку, яку він демонстрував зі словами „Ось у цьому будинку я народився”. Бердичів, за відсутності зображених на світлині ландшафтів, відпадає, залишки маєтку в Тереховому не відповідають архітектурному ансамблю. Розвідка на місцевості виявила, що на фото зображено колишній панський палац, що в Іванківцях, – саме це місце Джозеф Конрад усе своє життя вважав рідним. Чи й справді так було, чи якийсь добродій підкинув письменнику фальшиву світлину – невідомо. Але меморіальну табличку „Тут народився Джозеф Конрад” вивішувати поки нікуди.

 

Втеча в море

„І тоді Теодор вирішив здійснити свою давню дитячу мрію і вмовив дядька відпустити його в Марсель”, – такі романтичні мотиви появи у Французькому торговому флоті Джозефа Конрада вказано у переважній більшості його життєписів. Та чи не виглядає дивною така любов до моря у хлопця, який провів дитинство і юність почергово у Бердичеві, Житомирі, Вологді, Чернігові, Львові й Кракові – містах, де море бачили хіба що на картинах? Ще сумнівнішою виглядає інша версія: письменник подався на флот, втомившись від шкільної дисципліни. Теодор був не таким наївним, щоб думати, що на флоті муштра буде меншою, аніж у краківському коледжі. Справжня причина початку морської і водночас письменницької кар’єри Конрада – банальний „відкос” від великої Російської армії, яка вже чекала на нього, сімнадцятирічного, із розкритими обіймами. Не маючи й крихти патріотизму – а хіба ж могло бути інакше, коли Російська імперія нехай і непрямим чином, але вплинула на передчасну смерть його батьків? – Теодор вирішив втекти від призову якнайдалі. Можна було би просто виїхати до Західної Європи, але ж море давало можливість юнаку побачити світ. І тепер хіба ж хто сперечатиметься, що саме знання світу зробило Теодора Коженьовського Джозефом Конрадом?

 

Дуель із дзеркалом

1878 рік. У грудях Джозефа Конрада – кривава рана, і це аж ніяк не алегорія. Сам письменник розповідає про дуель, проте про її причини та свого суперника воліє мовчати. Може тому, що їх і не існувало? Ось уже чотири роки пройшло відтоді, як нога письменника вперше ступила на хитку корабельну палубу. Від юнги до стюарда. Від політичних інтриг до перемитництва зброї. Його життя сповнене пригод, про які він раніше із захопленням читав у батькових книжках. Чи не занадто для скромного бердичівського парубка? І плюс до всього нещасливе кохання – а хіба ж могла любов бути щасливою: вона сидить на березі, а він гасає туди-сюди океанічними просторами. От і перетворюється загадкова дуель на менш загадкове й звичне поміж моряків самогубство.

 

Фальшивий англієць

Джозеф Конрад – класик британської літератури – до 21 року англійської не знав взагалі. Вперше потрапивши до Англії, він не міг і двох слів зв’язати докупи, тож щоб не занапастити кар’єру моряка, терміново почав вивчати мову за допомогою портових рибалок та газети „Стандарт”. Того ж таки 1878 року письменник перейшов на службу до британського флоту – виявилося, що російське громадянство не дає можливості працювати на французів. Таким чином, продовжувати свою лінгвістичну освіту Конраду довелося за допомогою англомовних колег-матросів. Що з цього вийшло, ви можете прочитати в будь-якій бібліотеці, пошукавши на літеру „К”, але попереджаю: ідіома „лається, як матрос” відтоді видаватиметься вам дивною.

 

Цінна порада

Одного прекрасного дня Джозеф Конрад вирішив: „Усе, досить із мене морських пригод”, — і повернувся до спокійного життя на суші. Маленький будиночок, кохана дружина, літературна слава. З якого ж дива він вирішив так круто змінити своє життя? Погане здоров’я, втома від напруженої капітанської роботи – все це вірно, але що ж було поштовхом? Якось на борт корабля Конрада піднявся молодик – приємний на вигляд, і з хорошої родини. На Джона Ґолсуорсі – а це був саме він – чекав довгий морський круїз, упродовж якого він мав би вдосконалити свої знання у сфері морського права. Але морське право – це так нудно. А з усієї команди більш-менш інтелігентно виглядав тільки капітан… Отак і почалися літературні посиденьки у капітанській каюті Джозефа Конрада двох майбутніх класиків. Літературні – бо Конрад читав Ґолсуорсі свій перший роман „Примха Олмейра”, а Голсуорсі ділився своїми життєвими негараздами: він хотів би писати товсті томи романів, а батько змушує займатися юриспруденцією. „А чом би тобі не послати батька під три чорти і не розпочати писати, як ти так того хочеш?” – запитав  Конрад. А тоді й сам подумав: „А що я ,власне, роблю на цьому кораблі, в той час, як мій роман явно до вподоби читачам?” Від цієї думки до рішення про початок літературної кар’єри у Конрада пройшло 4 роки (для довідки, у Голсуорсі – відповідно 14). Інколи таки варто скористатися тими порадами, які ми роздаємо іншим.
Джозеф Конрад помер, на жаль, по-справжньому. Але теж нечесно – не від малярії, яка мучила його все життя, і не від отриманої в одному з рейсів тяжкої контузії – письменника забрав серцевий напад. Але після нього залишилося 15 романів і 7 збірок оповідань. У них, скажу чесно, теж все неправда. Але від того вони тільки виграють.

Оксана Білик