Вишиваний Габсбург

vyshyvanyЯк не дивно, були часи, коли український поет Василь Вишиваний, творчість якого зараз рекомендовано до вивчення у середній школі, навіть не підозрював про існування такої нації, як українці. Та й Василь Вишиваний – це насправді Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотаринзький, троюрідний небіж австро-угорського цісаря Франца Йосипа І, наймолодший із шести дітей аристократичного роду, який правив Європою понад п’ять століть. Як же сталося, що австрієць Вільгельм Габсбург став українським націоналістом Василем Вишиваним?

Шлях до України
Природно, що Вільгельм Габсбург не всмоктав українську мову з материнським молоком – як син матері-італійки перші роки в родині він спілкувався італійською, а завдяки батьку-німцеві ще й німецькою. Приватні вчителі вчили дітей Габсбургів-Лотаринзьких також французької та англійської. Маленький Вільгельм захоплювався німецькими поетами Гайне, Ленавою, а також італійськими – Данте, Петраркою. Пізніше, живучи в родинному замку в Польщі, Вільгельм вивчив польську, відкривши для себе таким чином творчість Сенкевича та Словацького.
У десятирічному віці Вільгельм вступив до реального училища, а за сім років – до військової академії, хоча діти імператорської родини отримували офіцерські звання в армії Австро-Угорщини автоматично. Та й мешкав молодий княжич у загальній кімнаті з усіма курсантами, не маючи няких привілеїв (суворими педагогами були батьки!). Окрім військової справи, Вільгельм познайомився таким чином із творами багатьох філософів (наприклад, Ніцше та Каутського), а також вільним факультативом обрав українську мову, яку вперше почув ще в Польщі. Першою українською книгою, з якою ознайомився Вільгельм, була «Мала Історія України» М. Грушевського (цю книгу Вільгельм прочитав ще взимку 1915 року з допомогою одного українського солдата). Потім були Франко, Федькович, Стефаник, Шевченко… Захопившись українською культурою, Вільгельм інкогніто вирушив у сорокаденну подорож Карпатами, під час якої спав у гуцульських колибах…

Українізований українізатор
Проте хтозна, чи мали б ми поета Василя Вишиваного, якби не Перша світова війна. У лютому 1915 року двадцятирічний Вільгельм Габсбург vyshyvany vзакінчив військову академію у званні лейтенанта австрійської армії і був відправлений до 13-го полку уланів. Ця військова частина формувалася переважно з українців Золочівського повіту (нинішньої Львівської області). Тоді й відбувалося подальше знайомство Вільгельма з українцями та утвердження симпатії до них. Під його командуванням та з його ініціативи уланська сотня повністю українізувалася – з її складу було вилучено поляків та угорців, місце яких заступили винятково українці. Всі вояки мали синьо-жовті відзнаки на уніформі. Незабаром Вільгельм Габсбург узагалі почав вважати себе українцем і заохочувати своїх підлеглих до активного національного самовизначення, стверджуючи: «Коли я признаюся до українського народу, то і ви можете сміло це робити». Один з його солдатів подарував Вільгельму вишиванку, яку той почав відкрито носити як у полку, так і поза ним. Так Вільгельма Габсбурга прозвали в полку Василем Вишиваним.
Саме цим ім’ям Вільгельм Габсбург пізніше підписався під своєю поетичною збіркою «Минають дні» (1921), присвяченою його бойовим товаришам-українцям. Навряд чи можна запідозрити носія іншої мови, читаючи рядки:
До зброї! До зброї, стрільці!
Товаришів рідних згадайте,
Що мріють про волю в холодній землі, –
Всі сили до бою з’єднайте!

Подорож по Карпатах теж має своє відлуння у цій збірці – зовсім інший настрій:
О хмари, що в сторони
рідні йдете,
Гуцулів від мене вітайте –
О птиці, що в гори на
південь пливете
З вітанням від них повертайте.

Як-то кажуть, українізувався сам – українізуй українців…

Патріот не своєї вітчизни
Але не лише Василь Вишиваний, український поет, долучився до української справи. Багато зробив для неї й Вільгельм Габсбург. Досягнувши повноліття (21 рік), він автоматично став членом австро-угорського сенату й почав активно лобіювати в парламенті ідею відокремлення українських земель у складі Австро-Угорської імперії, де вони б мали більше самоврядування і контроль над культурним життям. Внаслідок цього уряд почав звертати більше уваги на справи українців, і вони одержали низку несподіваних поступок. Як політик Вільгельм Габсбург розумів, що розбудова великої незалежної держави на сході натоді була маловірогідною, і тому він зосередився на проекті перетворення імперії на федерацію. Передбачалося, що Україна зі столицею в Києві стане третьою складовою частиною імперії на чолі з ерцгерцогом-регентом, яким і міг би стати Вільгельм Габсбург. Він був одним з небагатьох, кому було відомо про таємний додаток до Брест-Литовського договору, де Австро-Угорщина на вимогу делегації УНР не тільки погодилася визнати незалежну українську державу, але й поділити Галичину на українську і польську частини. Завдяки персональним контактам Вільгельма з австрійським міністром іноземних справ графом Черніним було домовлено, що до складу української частини Галичини включать також Холмщину, і з усіх цих земель утвориться окремий коронний край у складі імперії.
На перший погляд, Вільгельм Габсбург діяв як справжній анекдотичний українець – «а це мені на часничок і цибульку!» Проте у вирі тогочасних історичних подій, які розгорталися вкрай стрімко, докорінно змінюючи мапу світу, Вільгельм Габсбург не втратив совісті. Пригадаймо: за Берестейським мирним договором загони німецьких та австро-угорських військ (серед них і загони Січових Стрільців) були передислоковані в Україну. Прийнявши 1 квітня 1918 року командування УСС біля Херсону, Вільгельм Габсбург не тільки оберігав свій легіон від розформування (якого жадав дехто як в Україні, так і в Австрії), але й проводив на чолі цього загону напрочуд незалежну політику підтримки українських сил. Він відмовлявся брати участь у реквізиціях збіжжя у мирного населення та придушувати народні повстання, які спалахували у відповідь на репресії окупаційної влади. Ба більше: коли соціалісти Одеси вирішили організувати заколот у Києві, скинути Скоропадського і проголосити Габсбурга-Вишиваного новим гетьманом, сам Габсбург-Вишиваний відмовився від такого сценарію, мотивуючи свою відмову тим, що жадав підтримки всього українського народу в разі приходу до влади…
Панська кістка Вільгельма Габсбурга – Василя Вишиваного ще не раз вилізла йому боком. Наприклад, коли на знак протесту проти Варшавського договору 1920 року, за яким Петлюра віддав Польщі західні українські землі (зокрема Галичину), Василь Вишиваний – тоді полковник армії УНР та голова відділу закордонних зв’язків Головного Управління Генерального Штабу УНР, пішов у відставку. Та ще й написав в австрійській газеті «Neues Wiener Journal» 9 січня 1921 гостру антипольську статтю, в якій охарактеризував союз Польщі з УНР як «неприродний». Як наслідок – фактичне зречення батька, затятого полонофіла і претендента на польську корону. Після такого залишалася лише еміграція, в якій Вільгельм продовжував активно цікавитися подіями як в Україні, так і серед українських емігрантських кіл. Під час Другої світової війни, рішуче відмовившись від співпраці з нацистами, Вільгельм Габсбург знаходився під наглядом гестапо, а після війни ним серйозно зайнявся СМЕРШ: так відбувся арешт 1947 року, звинувачення в шпигунській діяльності та зв’язках з ОУН. Проте Вільгельм відмовлявся видавати прізвища своїх друзів та вигадувати наклепи на соратників по еміграції і вперто заперечував свою причетність до будь-яких політичних рухів чи партій за останні 20 років, наголошуючи, що всі зустрічі і контакти не мали постійного характеру. Однак не судилося Вільгельмові Габсбургу відсидіти “рекомендовані” слідчими 25 років у таборах: рік слідства в жахливих умовах підірвав здоров’я уже літнього Габсбурга, і він помер від сухот. Дивно, але й досі невідоме місце його поховання – ймовірно, це десь біля огорожі Лук’янівського цвинтаря Києва без будь-яких позначень місцезнаходження тіла нащадка цісарського роду.

Атанайя Та