Фрідріх Ніцше – жертва сестринського піару?

Історія знає немало життєписів, створених не так самими видатними особистостями, як їхніми біографами, які, так би мовити, описували чуже життя на свій смак. Навіть  образ Ісуса Христа відомий нам із чотирьох Євангелій, а Григорія Сковороду, якого «світ ловив, та не впіймав», знаємо зі слів його друга й першого біографа Михайла Ковалинського… Як виявилося, німецький філософ Фрідріх Ніцше – далеко не виняток, адже його «художній образ» протягом багатьох років творила рідна сестра Елізабет.

 

Духовна близькість брата й сестри

 

Коли Фрідріхові було чотири роки, передчасно померли його батько та, невдовзі, маленький братик. Таким чином майбутній філософ лишився єдиним чоловіком у родині. Він зростав серйозним хлопчиком: «маленький пастор», як називали його в школі, користувався авторитетом серед товаришів і часто повчав молодшу на два роки сестричку, спираючись на міцний фундамент родинних переказів та суворої моралі.

 

Однак це не завадило кревним родичам вирости духовно різними, у чомусь навіть далекими людьми. Талановитий Фрідріх Ніцше після початкової школи надовго покинув батьківський дім, гризучи граніт науки, і наступний етап їхніх із сестрою стосунків припав уже на час його викладання в Базельському університеті. Після франко-пруської війни 1870 р., де Фрідріх перехворів на дифтерит і дизентерію, його здоров’я значно послабшало. Дедалі частіше йому доводилось брати відпустки, й Елізабет неодноразово супроводжувала брата в поїздках на лікування. До того ж вони знайшли спільні інтереси: Ніцше захопився Ваґнером, котрий став його другом, та й сестра поділяла це захоплення – втім, Ваґнером захоплювалася, здається, вся тогочасна Німеччина.

 

Ваґнер тоді саме збирався побудувати новий великий мистецький центр у Байройті. Молодий філософ захопився подібною мрією: організувати духовний центр, віддалений від світу, де могли б знайти притулок усі «вільні уми». Елізабет, як адміністраторка цього осередку, мала би забезпечувати мислителям життєвий комфорт – як вона довго забезпечувала його братові. Однак ці мрії, як і багато інших, так і лишилися мріями.

Кохання всупереч…

 

Тим паче в житті Ніцше стався новий переворот: він подолав залежність від Ваґнера, а згодом розчарувався в знаменитому композиторові й порвав із ним стосунки. Так філософ утратив ледь не всіх своїх друзів – навіть сестра, яка хоч і не могла його покинути, все ж не зрозуміла мотивів такого вчинку. Але справжній бар’єр між ними виріс пізніше. Як це часто буває, причиною стало кохання.

 

Першим закохався брат: 1882 р., гостюючи в Римі, він зустрів Лу Саломе – чарівну, розумну дівчину, якій було всього двадцять років. Ця неординарна жінка пізніше закохала в себе Рільке, стала послідовницею Фройда, спілкувалася з видатними письменниками свого часу й сама написала декілька книжок. А тоді вона лише починала «кар’єру» – й миттю підкорила серця Ніцше та його найближчого друга Пауля Ре. Філософ почувався з нею легко й невимушено, однак Елізабет не вподобала дівчину. Є підстави гадати, що сестра, обділена увагою, просто ревнувала, і, як стверджують біографи, саме вона зіграла вирішальну роль у тому, що Саломе обрала таки Пауля Ре й зруйнувала давню дружбу двох чоловіків. Обидві вони, Елізабет Ніцше й Лу Саломе, «змагалися» за Фрідріха навіть після його смерті, написавши спогади про нього.

 

За рік історія в родині Ніцше повторилася, але тепер винуватицею скандалу стала сестра. Елізабет закохалася в Бернгарда Ферстера, палкого німецького націоналіста й ваґнеріанця, авантюриста, який, утікаючи від «засилля євреїв», навіть планував заснувати німецьку колонію в Парагваї. Фрідріх же терпіти не міг Ферстера, намагався переконати сестру, та все марно: філософ, який прославляв життя й волю до влади, виявився недостатньо вольовим та енергійним, аби змінити думку Елізабет. Невдовзі жінка таємно вийшла заміж, і вони з чоловіком таки відправились до Південної Америки. Розлючений Ніцше в одному з листів того часу назвав сестру «мстивою антисемітською дурепою». При здоровому розумі він із нею більше не бачився.

 

1889 р. Фрідріх та Елізабет Ніцше знову поєднали долі, й тепер назавжди. На початку січня з філософом стався апоплексичний удар, і він цілковито збожеволів. А скоро й Ферстер, заплутавшись у фінансових справах колонії, наклав на себе руки. Сестра повернулася до Німеччини й узяла на себе догляд за хворим Ніцше, і саме під її опікою він прожив у повній душевній темряві до 1900 р.


Перетворення філософа на пророка нацизму

 

Філософія Фрідріха Ніцше, про яку мало людей знали, а ще менше – розуміли її, саме у дев’яності роки ХІХ сторіччя нарешті знайшла відгук у інтелектуальному житті Європи, ставши одним із лейтмотивів «зламу століть». Елізабет Ферстер-Ніцше не втратила нагоди скористатися з цього.

 

Уже 1894 р. вона організувала Архів Ніцше, а за два роки до цього разом із Петером Ґастом почала видавати повне зібрання творів філософа. Але давній друг Ніцше невдовзі відмовився від співпраці, протестуючи проти тенденційного підходу сестри до братового спадку й навіть прямих фальсифікацій його творчості. Згодом з тієї ж причини від праці над виданням відмовилися Кеґель та Штайнер. Лише з четвертої спроби Елізабет видала всі 19 томів зібрання: на це пішло 27 років. Паралельно, в 1897 р., вона написала й опублікувала першу біографію свого брата.

 

Діяльність сестри на чолі Архіву Ніцше призвела до численних скандалів. 1908 р. із чорнових нарисів і нотаток філософа було скомпільовано книжку «Воля до влади». Через упереджений відбір матеріалу Ніцше в цій праці постав одним із пророків націонал-соціалізму – пізніше, звертаючись до творчості мислителя, Гітлер та його прихильники цитували здебільшого саме цю книжку. Лише 1956 р. Карл Шлєхта відновив первинний зміст записів Ніцше й показав штучний характер цієї компіляції. До останнього на сьогодні «критичного» видання текстів філософа «Волю до влади» упорядники не включили.

 

У тому ж 1908 р. сталася справжня «розбірка» між Елізабет Ферстер-Ніцше й Карлом Бернуллі, який видав книжку про дружбу між Ніцше й Францом Овербеком та опублікував їхнє листування. Сестра філософа, знайшовши там численні непоштиві згадки про себе, подала до суду. Вона мала всі юридичні права на спадок Ніцше, й другий том праці Бернуллі вийшов у світ, густо помальований цензурою – в тому числі постраждали вислови самого Ніцше про його сестру!

 

А між тим творчість видатного філософа давно потрапила в полон моди, втративши всю глибину й перетворившись на такий собі «цитатник» найбільш парадоксальних та сміливих афоризмів. Як відомо, цим скористалися у своїй пропаганді нацисти, оголосивши Ніцше одним із велетів німецького духу нарівні з Бетховеном і Ґете. Після їхнього приходу до влади Архів Ніцше потрапив у вигідне становище. 1934 р. тут провели засідання Пруської академії права, де з полум’яною промовою про філософа виступив ідеолог націонал-соціалістичної партії Розенберґ, а восени того ж року Архів відвідав сам Гітлер: він позував фотографам поруч із бюстом філософа, зустрівся з Елізабет Ферстер-Ніцше та прийняв од неї в подарунок тростину її брата.

1935 р., у віці дев’яноста років, Елізабет Ніцше померла. Сестра мислителя взяла на себе відповідальність за його передсмертну та посмертну долю – і, як ми тепер знаємо, наслідки цього вчинку були сумними. Великою мірою її стараннями філософія Ніцше надовго стала асоціюватися з нацизмом, а вона нітрохи не заперечувала таку інтерпретацію й навіть допомагала у створенні цього образу. Нині маємо десятки й сотні книжок та статей, що переконливо розвінчують міф про Ніцше-нациста. Однак і ці праці – не більше ніж чергова спроба створити «образ» німецького філософа. А ким був Фрідріх Ніцше насправді, можливо, не знала й сама Елізабет Ферстер-Ніцше, найперший «іміджмейкер» філософа.

Ігор Самохін