Трумен Капоте: у полоні власних бажань

capotepicture-55534Стережіться власних бажань – вони часто здійснюються. Цей вислів влучно характеризує життєвий шлях однієї з найяскравіших постатей культурного життя Америки ХХ століття, письменника Трумена Капоте. Обділений увагою в дитинстві, він став залежним від неї у дорослому житті, постійно докладаючи зусиль для того, аби зацікавити оточуючих власною персоною. Раз-по-раз йому вдавалося привертати до себе здивовані погляди. Але дедалі більше захоплюючись, Капоте незчувся, як постійне прагнення уваги зруйнувало його власне життя.
Дивакуватий Оскар Вайлд
Майбутній письменник народився 30 вересня 1924 року в Новому Орлеані. Хлопець ріс постійно обділений увагою: поки батько тинявся у пошуках нової роботи, мати проводила час у місцевих пивницях. Невдовзі шлюб розпався, але на спосіб життя матері це ніяк не вплинуло. Тож малий Трумен і далі часто залишався вдома сам, замкнений у квартирі. Певно, саме ці роки, проведені переважно в повній самотності, призвели до того, що у майбутньому письменник хворобливо залежатиме від уваги оточуючих, не гребуючи ніякими засобами, аби вкотре її привернути.
Коли хлопчикові виповнилося сім, його відправили до родичів у глушину штату Алабама. Спочатку Трумен не вирізнявся ані балакучістю, ані товариськістю – перед вступом до школи йому навіть довелося складати спеціальні іспити, аби довести, що він не розумово відсталий. Результати іспиту приголомшили вчителів – настільки блискуче Трумен їх здав. Більше того, у вісім років, ні з того ні з сього, він почав писати. Щодня хлопець присвячував писемництву по декілька годин. Він писав про все підряд: занотовував історії, які чув від колишніх рабів та ветеранів війни, вигадував детективні, пригодницькі повісті, скрупульозно записував усі події, які відбувалися з ним протягом дня. Разом із тим хлопчик призвичаївся до нового місця, швидко потоваришував з однолітками, а в 12-річному віці був уже справжнім постачальником пліток до місцевої провінційної газети.
Тим часом мати Трумена, яка поїхала шукати щастя до Нью-Йорка, вийшла заміж удруге й вирішила забрати сина до себе. Тут він влаштувався на роботу до журналу New Yourker – простим «хлопчиком на побігеньках». Однак дуже скоро виявилося, що кур’єр пише краще за багатьох працівників журналу. Аби привернути до себе увагу, якої йому так не вистачало в дитинстві, Капоте починає викидати колінця. До редакції він приходить у чорній накидці, вражаючи усіх схожістю з Оскаром Вайлдом. З’являється на світські прийоми, представляючись головним редактором журналу. За таку поведінку юнака невдовзі звільняють. Та це не засмучує хлопця, адже оповідання «Міріам», яке він зважується надрукувати у журналі «Мадемуазель», приносить йому престижну літературну премію О’Генрі. За кілька років, 1948-го, Капоте видає дебютний роман «Інші голоси, інші кімнати», який критики сприймають із захватом і здивуванням: звідки в молодої людини такий письменницький талант? Однак нічого дивного у цьому нема – адже на момент виходу роману Трумен писав уже понад шістнадцять років, і продовжував працювати над собою.
Світський лев
Власне, його зусилля були спрямовані не тільки на вдосконалення письменницької майстерності, але й на те, аби «влитися» у «вищі кола» суспільства. Марнославство та постійне прагнення бути в центрі уваги заступили собою усі інші риси характеру Трумена. А природна безпосередність у спілкуванні вкупі з гострим розумом та схильністю до ексцентричних вчинків приваблювали до письменника-дебютанта дедалі більше великосвітських роззяв. Тож із часом серед його приятелів з’являються відомі письменники Теннессі Вільямс та Харпер Лі, художник Енді Ворхолл, акторка Мерилін Монро та багато-багато інших вершків тогочасного суспільства.
Впродовж наступних десяти років Капоте й надалі видає роман за романом, його книги схвально сприймаються критиками, однак жодна не може повторити успіху дебютної. Тож письменник зважується видати роман, у якому безжально викриває недоліки способу життя, який веде і любить сам: богемні прийоми до ранку, веселощі, розваги, епатажні вибрики, пустопорожнє середовище, яке витрачає життя на клуби й вечірки… Книга під назвою «Сніданок у Тіффані» мала шалений успіх. Ходили чутки, що головну героїню книги – Холлі Голайтлі – письменник списав із себе, і він не спростовував цієї думки. Для письменника були відкриті всі двері, його телефон постійно обривався від дзвінків із черговими плітками, які Капоте акумулював із хворобливою прискіпливістю, без нього не відбувалася жодна вечірка. Капоте ставав все більш залежним від оточення, з дедалі більшою наснагою намагаючись закріпити свій, набутий протягом років, статус світського лева та улюбленця публіки.
Приятель убивці
Використавши, здавалося б, усі можливі способи привернення уваги до власної персони, Капоте не збирався зупинятися на досягнутому. Скориставшись нагодою, він створив новий жанр у літературі, забезпечивши собі таким чином ще декілька років пильної уваги. Капоте став «батьком» так званого «документального роману». Власне, вигадувати велосипед йому не довелося – усе, що треба було зробити, це записати історію вбивства сім’ї канзаських фермерів із вуст убивць…
Прочитавши в одній із газет про жахливе вбивство родини Клаттерів: батька, матері й обох дітей, письменник відправився до містечка Холкомб, у якому сталася трагедія. Він самотужки провів розслідування, втершись у довіру місцевих мешканців. Коли двох убивць – Перрі Сміта та Діка Хікока – заарештували, він домігся дозволу бачитися з ними в будь-який час. Витративши багато часу та зусиль, він усе-таки знайшов спільну мову з затриманими, слово за словом буквально витяг із них розповідь про їхнє життя та мотиви вбивства. Судовий процес, як і робота над книгою, тривали декілька років. За цей час між злочинцями та письменником виник дивний зв’язок – щось на зразок приятельських стосунків – адже вони щодня впродовж років проводили разом по декілька годин. Для того, аби випитати у Сміта найменші подробиці, Капоте пообіцяв йому поклопотатися про заміну смертної кари на довічне ув’язнення. Але не виконав своєї обіцянки – адже книга повинна мати логічний кінець, убивці повинні бути покарані. Роззлючений злочинець жорстоко помстився письменникові: за кілька тижнів до виконання вироку почав засипати Капоте листами, у яких наводив цитати з медичних книг про те, що відбувається з людиною під час повішання (саме до такої смерті він був засуджений). А останнім бажанням Сміта стала присутність Капоте на страті.
Приятель письменника, який супроводжував його до місця виконання вироку, згадував, що в Капоте стався справжній істеричний напад. Злочинець конав протягом двадцяти хвилин, а письменник впродовж декількох днів не міг припинити ридати. Багато хто вважає, що ця подія зламала Капоте. І дійсно, він впав у депресію, почав пиячити та вживати наркотики – незважаючи на те, що книга «Холоднокровно» мала неймовірний успіх: гонорар за роман на ті часи склав чотири мільйони доларів!
З часом життя письменника нібито налагодилося. Він повернувся до звичної компанії багатих та знаменитих, як і раніше, дружив з вершками суспільства, веселився, відвідував найелітніші заклади. Навколо Капоте сформувалося коло подружок, яких він жартівливо називав «своїми лебідками». Це були «ікони стилю», найбагатші жінки Америки – наприклад, сестра Джекі Кеннеді Лі Радзівілл. Капоте скрізь з’являвся у їх компанії, практично жив у їхніх будинках, знав усі їхні таємниці. Та, очевидно, бажання вкотре привернути до себе увагу не давало письменникові спокою.
Тож в одному з номерів журналу «Есквайр» Капоте опублікував уривок із нового роману «Підслухані молитви», у якому розкрив найінтимніші таємниці своїх подружок. Вихід уривку спричинив грандіозний скандал: одна з героїнь, згаданих у творі, вкоротила собі віку. Більшість знайомих відвернулися від Капоте, а «подружки» – просто зненавиділи. Незважаючи на те, що письменник розкаявся й слізно просив у них вибачення, жодна не пробачила його. Трумен Капоте зневірився. Останні роки життя провів, заливаючи порожнечу алкоголем та, врешті-решт, помер від пиятики. За жорстокою іронією долі, письменник, який готовий був на все заради загальної уваги та любові, закінчив життя нещасним та самотнім.

Тетяна Самчинська