У пошуках Джорджа Оруела

Скільки разів людина може радикально змінити власний світогляд? Більшість із нас – жодного разу. Тих, хто здатен радикально переглянути власні ідеали, дуже мало. Людей, які можуть зробити це двічі, взагалі можна порахувати на пальцях. Англійський письменник Джордж Оруел є винятком — протягом свого життя він майже постійно чи то змінював свої політичні вподобання, чи піддавав ревізії власні ідеали, чи взагалі починав боротися проти того, що зовсім нещодавно вихваляв.

 

У своєму есеї «Чому я пишу» Джордж Оруел чітко зазначив, що вже у віці п’яти-шести років він точно знав про свою майбутню письменницьку кар’єру. Цікаво, а чи міг уявити той хлопчик, що перш ніж засуджувати насильство над людиною збоку держави, йому доведеться попрацювати поліцейським? А чи здогадувався, що перш ніж висміювати утопізм, він боронитиме радикальний соціалізм зі зброєю в руках? Чи підозрював, що після його смерті практично всі політичні сили будуть зараховувати письменника Джорджа Оруела до своїх лав, мотивуючи це тим, що він поділяв їхні ідеали? Чи знав він, що майже всі ці політичні сили матимуть рацію?

Монархіст-поліцейський

 

Швидше за все, нічого такого маленький Ерік Артур Блер не тримав у голові. Він знав тільки, що живе в забутому Богом та людьми індійському селищі Мотіхарі, на кордоні з Непалом. Мабуть, хлопчик також знав, що ця місцевість належить Британській імперії, а його батько є одним із працівників імперської адміністрації. Можливо, саме ці знання і стали причиною того, що молодий Блер повністю віддався імперській ідеї, свято вірив у цінності монархії і намагався хоч якось бути корисним системі. Вилилася відданість у те, що, приклавши неймовірні зусилля до навчання в двох приватних школах і маючи прекрасну можливість продовжити здобувати освіту в Кембриджі чи Оксфорді, Ерік Артур раптом вирішив, що не там він потрібен короні. Є місця, де його скромний внесок у загальну справу буде значно кориснішим. Таке місце він знайшов у тій провінції, де народився, — і провів свої молоді роки на посту рядового в імперській поліції. Спочатку в Індії, а потім у Бірмі. Яких-небудь відомостей про те, наскільки якісно Блер виконував свої службові обов’язки, не залишилося, тому навести приклади його мужньої боротьби зі злочинними елементами не вдасться. І цілком можливо, що ніхто ніколи і не згадав би про індійського полісмена, якби Ерік Артур уперше в житті не переглянув своїх політичних уподобань. Сталося це не так уже й різко та несподівано, але однозначно і остаточно.

 

Соціаліст-революціонер

 

Почалася ця метаморфоза, коли, зіткнувшись зі справжньою сутністю політичної системи Британської імперії, Блер уже не зміг бути одним із її пішаків. Покинувши службу, в 1927 році екс-поліцейський переїхав спочатку до Лондона, а потім до Парижа. В обох столицях майбутній письменник мешкав у найдешевших робітничих кварталах, а на життя заробляв миттям посуду. Проживаючи пліч-о-пліч із пролетаріатом, Блер не тільки почав перейматися проблемами робітничого класу, а й став явним та вельми активним комуністом. Політику «червоних» країн він схвалював без застережень, а в своїх перших письменницьких спробах («Бірманські будні», 1934 р., «Дочка священика», 1935 р.) активно засуджував класову нерівність англійського суспільства та яскраво змальовував нелюдські умови праці англійських шахтарів. Ерік Артур Блер навіть замінив своє аристократичне ім’я на таке, що більше пасувало до його нового статусу, взявши майже робітниче Джордж Оруел. Але і цього йому здавалося замало — коли в Іспанії почалася громадянська війна, Оруел одразу пірнув у вир подій, спершу як репортер. Незабаром письменник нашвидкуруч пройшов військову підготовку, став членом Об’єднаної марксистської робочої партії і почав відстоювати «червоні» ідеали вже зі зброєю. Отримавши серйозне поранення горла, він опинився у шпиталі. Коли немає фізичних сил боротися, до справи беруться сили інтелектуальні — Оруел заходився писати документальну книгу «На честь Каталонії», де оспівував дух братерства і «майже повну рівність» навіть між офіцерами та солдатами.

 

Невідомо, скільки би протривало це його захоплення, якби Оруел не побачив, на що можуть перетворитися ідеали, які він так активно бореться відстоює. Партія, членом якої був письменник, засудила розправи Йосипа Сталіна над політичними опонентами. От тільки вони називали це «насуванням капіталізму», а Оруел сприйняв репресії як «жахливе збочення соціалізму». А коли за деякий час письменник помітив, що це практика не лише радянського диктатора і що майже те саме робить багато хто з іспанських республіканців, ідеї побудови соціалізму та безкласового суспільства перетворилися для нього на утопічну маячню. Те, чим Оруел зовсім недавно захоплювався, він почав засуджувати й висміювати.

 

Антиутопіст-письменник

 

Застосовувати фізичну силу для цієї справи він не став. У бій широким фронтом було кинуто інтелектуальні можливості. У цей період Оруел уперше не захоплювався жодним політичним рухом, а радше намагався створити власну політику і власну філософію. Він вихоплював із уже існуючих вчень і течій усе найкраще і активно його пропагував. У якості методу пропаганди використовувалися есеї та статті, писані Оруелом у величезних кількостях. Творчість тепер забирала весь його час та сили. Він писав серйозно, без применшень, вкладаючи у слова максимум думок та сенсу й орієнтуючи свої твори не на середньостатистичну особистість, а на читача думаючого. Проте писав він не лише багато, але і дуже талановито — роботи Оруела на літературні теми і досі є неперевершеними, а романи, створені до Другої світової війни, зробили би честь будь-якому письменнику.

 

Найбільший та найвідоміший твір, написаний Оруелом у цей період життя, — «Скотний двір». І водночас цей роман став великим розчаруванням письменника. Знайти видавця для свого дітища Оруел не міг майже два роки — і зрозумів, що все, написане ним, є занадто складним для пересічних людей: його твори просто не беруться до уваги споживачами масової культури.

 

Капітуляція в белетристику

 

Починаючи «1984», Оруел відверто капітулював у літературі. Він залишив свої спроби зібрати в одному романі максимум інтелектуального навантаження і відверто почав потурати ницим інстинктам читачів. Як не страшно це звучить, але «1984» є намаганням підсунути публіці те, чим вона може зацікавитись і водночас здатна зрозуміти. Хоча б у такий спосіб Оруел намагався донести до масового читача свої думки.

 

Методи, які він нещодавно просто-таки зневажав, принесли відчутний результат. Вони зробили з Оруела всесвітньо відомого письменника й вивели його ім’я в ранг культу. Культу, що, зрештою, має надто мало спільного з реально існуючим Еріком Артуром Блером.

 

Більше за те — перекидання Оруела від однієї ідеї до іншої, регулярні зміни ідеалів та пріоритетів призвели до розмивання реальності. Сказати, яким насправді був Ерік Артур Блер, стало практично неможливо. Навіть діаметрально протилежні твердження можуть виявитися абсолютно правильними. Та чи важливо взагалі, якою була людина? Чи не набагато важливішим є спадок, залишений нею?

 

Євген БОЖЕНКО