Микола Островський: історія успіху героїчного буфетника

2Першого квітня цього року, якраз на День сміху, наша Верховна Рада прийняла постанову про святкування 90-річчя комсомолу України. У цій постанові вказується, що комсомол відіграв позитивну роль у вихованні молодих людей. Тому, мовляв, треба використовувати ці добрі традиції. Очевидно, у свідомості багатьох і досі живе образ «героїчного комсомолу». І невід’ємною його частиною є постать «полум’яного» Миколи Островського, комсомольця, пролетарського письменника, який, будучи вже незрячим, писав виховні твори, що надихали молодих людей Країни Рад.
Насправді ж, героїчний образ цього письменника та його літературна творчість – один із найбільших міфів радянської пропаганди часів сталінізму. Міфів, які вражають своїм цинізмом.

Міф перший: біографія

Відшліфована комуністичною ідеологією біографія письменника виглядає приблизно так. Микола Островський народився в пролетарській родині, він – син кухарки та робітника винокурного заводу. Достроково був зарахований до церковно-приходської школи, оскільки мав «особливі здібності». Школу закінчив у дев’ять років із похвальним листом. Так само, як і його літературний герой Павка Корчагін, воював у лавах Першої Кінної, замерзав під Бояркою на побудові вузькоколійки і врешті поклав своє життя на олтар революції та будівництва комуністичного майбутнього.
Насправді ж родина Островських була не такою вже й пролетарською. На стінах музею письменника в селі Вілія (де він народився) розміщено світлини членів його сім’ї. Із фото дивляться красиво й акуратно вдягені люди, що зовсім не схожі на простолюдинів-бідняків. До того ж старожили села стверджували, що родина мала корчму, яка стояла на краю села, а також чайну в центрі Вілії. Чайна розміщувалася в тому ж будинку, де проживала родина: в одній половині жили, а в іншій мати майбутнього “класика” продавала чай, булочки та смажену рибу.
Непевним лишається й твердження, що Островський вчився у школі, адже документів про це не виявлено. До того ж навряд чи він був відмінником навчання, адже насправді писав доволі неграмотно.
З автобіографії письменника, витягнутої з архівів, випливає, що в роки “бойової молодості” він працював офіціантом у буфеті, хвацько рубав не біляків, а дрова на складі, допомагав кочегарити на електростанції, був кубовщиком, вчився на електрика, довго хворів на тиф, через що навіть із комсомолу вибув. Отож, поки Червона армія вела свій переможний похід, Островський відсижувався у більш затишних місцях. Не міг відзначитися він і на “ударній комсомольській будові” вузькоколійки під Бояркою, оскільки залізнична колія між Києвом та Бояркою існувала ще з дореволюційних часів, а в 1920-1921 роках справно функціонувала.

Згідно з офіційною версією, на стан здоров’я Островського вплинуло поранення, а також важкі умови роботи. У віці трохи більше двадцяти років він став інвалідом, постійно лікувався, живучи на невелику пенсію. Однак і з його недугою не все ясно. Сумнівно, що її причиною було поранення та важкі життєві умови. В дійсності Островський, швидше за все, страждав на вроджену хворобу Бехтєрєва. Хоча існує думка, що захворів та помер він від розсіяного склерозу.

Міф другий: творчість

Чимало загадок приховує й історія написання роману «Як гартувалася сталь». Побутує думка, ніби Островський спочатку написав цей твір українською мовою. Зокрема про це так говорить письменник Юрій Смолич у своїх спогадах: «Тепер усе це закреслено, викреслено й забуто – як не було. «Як гартувалася сталь» в першій чернетці писано (коли Микола Островський ще жив у Харкові) українською мовою. Звернути на нього увагу як на письменника підказав Григорій Іванович Петровський – через свого, в ті роки, помічника чи порученця (не знаю, як звався), майбутнього вусппівського письменника Івана Кириленка (1902-1938). За якийсь час (а це вже десь наприкінці двадцятих років) рукопис – чи тієї ж чернетки, чи вже першої редакції тексту, не знаю, – потрапив до рук Івана Микитенка, вусппівського вождя. Він начисто забракував написане…»
Сам же Островський розповідав, ніби 1927 року він почав писати повість «Народжені бурею» про котовців. Завершений варіант переслав на рецензію своїм товаришам, з якими воював у громадянську війну. Проте при пересилці повість було втрачено. Така версія видається малоймовірною з кількох причин. По-перше, у 1927-1928 роках автор ще залишався зрячим, і сумнівно, що створив лише один примірник твору, який вирішив надіслати поштою. Принаймні в нього мали зберегтися чернетки, завдяки яким можна було би відновити текст. По-друге, невідомо, що це були за товариші-котовці в Одесі. Вони не фігурують ні в листах Островського, ані у спогадах рідних та друзів. Нарешті, який сенс було надсилати твір на рецензію людям, які, судячи з усього, були далекими від літератури.
Схоже, розповідь Островського про втрачену при пересилці повість – це відголоски історії про якийсь його україномовний твір. Можливо, саме про нього і згадував Смолич.
Щодо російськомовного варіанту роману «Як гартувалася сталь», то спочатку він теж отримав негативну рецензію. Проте Островський вирішив використати деяких старих комуністів, із якими встановив дружні зв’язки. При цьому розповідав їм байки, що, будучи неповнолітнім, воював у громадянську війну і був поранений, а в після громадянської, у важкі роки «розрухи», важко працював на будівництві вузькоколійки, де й захворів. Усе це нібито описувалося в романі «Як гартувалася сталь». Зрештою, Островський, завдячуючи цим старим партійцям, добився повторного рецензування рукопису, щодо якого дали відповідну вказівку партійні органи.
Над його твором серйозно попрацювали «редактори», а точніше – співавтори. Це – Марк Колосов, Ганна Караваєва, Олександр Серафімович та інші. Фактично, вони написали роман по-новому. Бо те, що витворив цей Остап Бендер від літератури, нікуди не годилося. Це була важко читабельна писанина малописьменної людини. Принаймні про це свідчать збережені автографи письменника. Зрештою, тут нічого дивного немає. Адже Островський не мав ні належної освіти, ні досвіду письменницької роботи…
Ще за життя письменника книга перевидавалася 41 раз. Її герой Павка Корчагін ототожнювався з автором, адже саме такий Островський ідеально вписувався у славні ряди героїв-більшовиків – безстрашний лицар, боєць революції, фанатично відданий своїй ідеї.
В Україні тоді з’явилося чимало апологетичних рецензій на роман. Влаштовувалися його обговорення. На різних форумах комсомольці слали вітання й слова вдячності Островському. Звісно, лише словами вдячність не обмежувалася. Письменнику слали різноманітні подарунки. Але, певно, найбільшим подарунком була шикарна дача в Сочі, яку Миколі Островському побудував український радянський уряд 1936 року. Пролетарський письменник жив у таких умовах, про які не могли мріяти не лише радянські робітники, а й багато «буржуїнів» Заходу…

Петро Кралюк