ДЖЕРОМ СЕЛІНДЖЕР:ПРОБЛЕМНИЙ ПІДЛІТОК, БАТЬКО ПРОБЛЕМНОГО ПІДЛІТКА

Є люди, які так ніколи й не виростають із коротких дитячих штанців, усе життя ховаючись від дорослих проблем. Джером Селінджер, який прославився як літературний батько проблемного підлітка Холдена Колфілда, так до сивого волосся й не позбавився юнацького максималізму. Письменник і досі кидається з однієї крайності в іншу та робить купу вчинків суто з духу суперечливості, на зло комусь. Юнацькі пошуки ідеалу та комплекси підліткових розчарувань привели письменника аж до відсторонення від світу. 

 

П’ЯТА ГРАФА І В АМЕРИЦІ – П’ЯТА ГРАФА

 

США двадцятих-тридцятих років ХХ ст. були досить антисемітською країною. Політики вимагали обмежити в’їзд для емігрантів єврейської національності. А коли єврею хотіли дати хорошу рекомендацію, чорним по білому писали, що він – «чудовий працівник, незважаючи на свою національність»…

 

Тому наполовину єврею Девіду, синові Сола (повне ім’я – Соломон) та Міріам Селінджерів, у юнацькі роки велося не солодко. Із тих часів у його голові засіла купа психологічних мікротравм після ситуацій, коли люди обливали підлітка презирством лише через його національність…

 

Девіду було соромно за діда, який розмовляв із жахливим єврейським акцентом. Хлопцеві було важко влаштуватися до елітних шкіл, куди євреїв намагалися не брати. Мати влаштовувала його туди із великими труднощами, проте хлопець у жодній зі шкіл не протримався більше року. Університети теж не відставали: ввели квоти для абітурієнтів-євреїв. Із того часу Селінджер ненавидить елітні заклади освіти та особ­ливо викладачів англійської: у тридцяті роки допустити єврея до викладання англійської мови прирівнювалося майже до злочину.

 

Дійшло до того, що Селінджер почав усерйоз заявляти, ніби відчуває відразу до власного імені, бо воно звучить «надто по-єврейськи».
Складно бути нормальним, коли відчуваєш відразу до якоїсь частини себе. Психіка підлітка дала тріщину.

 

НАЦИСТКА ТА ЄВРЕЙ

 

Бажання навчитися протистояти цьому жорстокому світу отримало досить радикальну форму. Юнак пішов до військової школи «Веллі-Фордж», а потім, під час Другої світової війни, записався до війська.

 

Щоправда, розчарувався він дуже швидко. Війна кров’ю змила будь-який потяг до жорстокості. Селінджер воював у складі 12‑го піхотного полку 4-ї дивізії, на долю якої випали чи не найжорстокіші бої, що їх довелося вести американцям у Другій світовій. За рік бойових дій дивізія втратила, враховуючи постійну ротацію, 125 відсотків особового складу! Не дивно, що у 1945 майбутній класик американської літератури потрапив до шпиталю із серйозним нервовим розладом.

 

Того ж року Селінджер уперше одружився. То був досить химерний шлюб – наполовину єврей та нацистка. Письменник, працюючи в контррозвідці, особисто заарештував функціонерку націонал-соціалістичної партії Сильвію. Згодом її виправдали, знявши звинувачення у зв’язках із гестапо. І Селінджер вирішив вибачитися перед стрункою красунею з чорним волоссям. Вибачення палкого юнака зайшло далеко – колишня арештантка та контррозвідник побралися. Щоправда, пристрасний шлюб довго не протримався, адже сімейне життя вимагало надто багато поступок. А Селінджер поступатися не вмів.

 

ВИСОКІ НАМІРИ ТОРУЮТЬ ДОРОГУ ДО ПЕКЛА

 

Жорстокість та несправедливість світу, із якими довелося зіткнутися Селінджеру, настільки болюче на нього вплинули, що він вирішив… змінити світ. Власною творчістю.

 

У 1951 р. на світ з’явилася повість «Над прірвою у житі». Англійською мовою вона називається «The Catcher in the Rye» («Ловець у житі»). Цю назву письменник обрав, щоб створити аналогію з євангельським текстом, де Христос називає апостолів «ловцями душ людських». Розчинитися в любові до іншого – ось що проповідував у повісті Селінджер. Книга мала так вплинути на читача, щоб він раптом подивився на світ по-іншому і сказав: «Ось вона, істина!»

 

Прорив відбувся – сучасники прийняли цю книгу як одкровення. «Над прірвою у житі» мала надзвичайний успіх – перші місця у списку бестселерів та багатомільйонні тиражі. Проте… Щоб повернути людей до Добра, Селінджер надто майстерно зобразив Зло. Головний герой – Холден Колфілд – підліток, який втратив моральні орієнтири, – став зразком для наслідування.

 

Бунтарі 50‑60 рр. – бітники – вірували в повість Селінджера, як у своє євангеліє, хоча автор публічно оголосив про свою відразу до бітників. Повість, що проповідувала любов і всепрощення, була настільною книгою Марка Чепмена, убивці засновника групи «Бітлз» Джона Леннона. Маніяк, який переслідував американську актрису Джоді Фостер, закидав її листами з фрагментами тексту «Над прірвою у житі». Зрештою, коли переслідувача зловили (під час спроби вбивства американського президента Рональда Рейгана), у його готельному номері знайшли цю книгу.

 

ЖЕРТВА ІДЕАЛЬНОЇ РОДИНИ

 

Гучна реакція суспільства на роман налякала автора. Він почав уникати контактів із публікою й переїхав у заміський будинок у Корніші, штат Нью-Гемпшір. Новою супутницею життя Селінджера в 1955 році стала Клер Дуглас, молодша за нього на 15 років. Незабаром у них народилася донька Маргарет, а потім – син Метью. Селінджер виявився непоганим батьком, але письменницька діяльність та й взагалі спосіб його життя псував стосунки в родині.

 

Утікаючи від родинно-побутових проблем, Селінджер вигадав ідеальне сімейство Глассів, щоб в останні роки творчості тільки про нього й писати, створюючи цикл повістей. Усе вказує на вибраність цієї сім’ї – і число дітей (сім), і імена (Гласс – від англійського glass – «скло», символізує чистоту; Сімор – співзвучне англійському see more, що означає «бачити більше»). Селінджер наділив героїв якостями, яких він сам був позбавлений. Наприклад, щоб створити контраст із власним буденним дитинством, письменник зробив із Глассів вундеркіндів – вони танцюють, співають і беруть участь у телепередачі «Розумна дитина». У дитинстві Селінджер мріяв стати актором. І ось уже Гласси-батьки – неперевершені артисти. Що можна казати про рівень захоплення автора вигаданою ним сім’єю, якщо в повістях навіть наймолодші діти пишуть листи додому з літнього табору у вигляді філософського трактату!
Та чим прихильніше до своїх героїв ставився автор, тим холодніше спри­ймав їх читач. Надто ідеальні Гласси стали відразливими через свою досконалість. Відомий американський письменник Джон Апдайк ніби підсумував читацькі враження: «Селінджер любить Глассів більше за самого Бога…»

 

ПІДЛІТОК, ЯКИЙ СХОВАВСЯ ВІД СВІТУ

 

Селінджер, остаточно розчарувавшись у світі, що не спроможний сприйняти не те що ідеал, а навіть пошук ідеалу, кидається в наступну крайність – із проповідника перетворюється на відлюдника. Після 1965 року він назовсім залишив літературу, замкнувся в усамітненому житлі й усі наступні роки до сьогоднішнього дня зберігає обітницю мовчання, пояснюючи це тим, що слава йому дуже шкодить.

 

Єдине спілкування, якого він ніколи не уникав, – це розмови з місцевими підлітками. Письменник завжди дивовижно легко знаходить контакт саме з дітьми та підлітками, спілкуючись із ними не з позиції дорослих, а на рівних. Єдине інтерв’ю, яке Селінджер дав за все своє життя, – бесіда із шістнадцятирічною дівчинкою, записана для її шкільної газети.

 

Навіть численні спроби письменника налагодити особисте життя скидаються на пошуки рідної душі, що чимось нагадувала б його героїнь-підлітків. У 1966 році Селінджер розлучився з Клер і жив кілька місяців з вісімнадцятилітньою Джойс Мейнард, яка пізніше стала письменницею й у 1998 році видала книгу спогадів про нього. Вона ж продала особисті листи письменника, тим самим грубо переступивши його бажання не афішувати своє життя. Ці листи згодом були викуплені Пітером Нортоном та благородно повернуті автору. Теперішня дружина Селінджера Колін, колишня гувернантка його дітей, на 50 років молодша за нього – схоже, письменник до цього часу шукає кохання для себе-підлітка.

 

Чи пише Селінджер що-небудь у своєму добровільному ув’язненні – залишається таємницею. Ще молодим він казав: «Якби я був піаністом, то я б замкнувся в коморі й там грав». Та все ж Селінджерове усамітнення більше нагадує втечу підлітка від остогидлих проблем і несправедливого життя.

 

Анна ІВАНЧЕНКО