ФРАНЦ КАФКА: ЗАКОХАНИЙ У СТРАЖДАННЯ

Франца Кафку називають одним із найзагадковіших письменників ХХ століття. Його твори, видані переважно вже після смерті автора, здається, містять безліч таємних послань, пронизаних абсурдом і страхом перед навколишнім світом. З’ява цих текстів провокувалася особистістю Кафки – для того, щоб писати, він примушував себе страждати, випробовуючи кожен рівень абсурду і муки на собі. Письменник доводив своє тіло не просто до хворобливого стану, радше – до розкладання живої плоті, а душу примушував знемагати від самотності, відвертаючись і від друзів, і від жінок, які його кохали.

 

 

 

ВИГАДАНІ СТРАЖДАННЯ

Франц Кафка, який народився 3 липня 1883 року, спокійно прожив зовсім небагато. У реальному світі, в реальній Празі, зі звичайною родиною та звичайною роботою продовжувалося його зовнішнє існування. А знайомий мільйонам «справжній» Кафка жив у своїх щоденниках, які почав вести з 27 років. Там можна побачити не просто вигнанця і страждальця, а найнещаснішу на світі людину, для якої благословенням було би просто померти.

 

Насправді жодних поважних причин для хвороб та нещасть у Кафки не було. Його дитинство не можна назвати тяжким. Майбутній письменник народився в родині достойних і цілком забезпечених членів єврейської громади Праги. Як на ті часи, дитинство малого Франца було просто чудовим – його оточувала тепла батьківська любов, ласка й турбота. Не було у хлопчика хронічних захворювань, часом він навіть займався спортом. Не виникало проблем і з сексуальним життям – перший досвід був із продавщицею з магазину готового вбрання у двадцять років – цілком годящий вік. Та й надалі сором’язливий, але водночас чарівний молодик не був вигнанцем у жіночому товаристві.

 

Роботу Кафка мав, м’яко кажучи, нескладну: все життя працював страховим агентом на половину ставки, не докладаючи особливих зусиль і не витрачаючи багато часу. Інтелігентний шеф майже обожнював Кафку, і навіть коли той захотів піти на пенсію через хворобу, дуже довго виплачував йому відпускні. І з друзями Францеві пощастило. У Празі склалося міцне літературне товариство, де молоді люди могли ділитися своїми думками й знаходити достойних слухачів. Окремої розповіді заслуговує найкращий друг Кафки – Макс Брод, який вважав Франца генієм, у всьому допомагав і щиро прагнув видавати його твори.

 

Проте в щоденниках письменника бачимо щось зовсім далеке від цього благополуччя. У них Кафка показує себе справжнім страждальцем – деспотичний і тиранічний батько, злі та непримиримі до літературної творчості колеги, страшні хвороби, що переслідують його від самого дитинства, зневажливе ставлення жінок і друзів, а якщо підсумувати все його життя, то вийде одне-єдине слово – СТРАЖДАННЯ.

 

 

ТВОРЧІСТЬ – ВНУТРІШНЯ ПРОКАЗА

Нагодившись до письменника в ранній юності, безсоння так і не полишило його до кінця життя. Щоденники рясніють записами про страждання, що викликали безсонні ночі. Найстрашнішим був постійний біль голови, що переслідував його всюди, – Кафка називав його «внутрішньою проказою».

 

Але при всіх стражданнях Кафка ніколи не боровся з безсонням серйозно. Враження таке, що цей стан йому подобався і він сам його підтримував, або навіть і спровокував. Коли письменнику пропонували вживати валеріану або інші засоби для заспокоєння нервів і поліпшення сну, він відмовлявся, пояснюючи, що його безсоння має «безліч причин». Ці причини стають зрозумілими, коли в щоденниках читаємо таку заввагу: «Безсоння нерозривно пов’язане з творчим процесом». Одного разу Кафка зізнався, що якби не було цих страшних ночей, то не було б і його творів. І навіть якщо відмова від сну була несвідомим наслідком потаємних страхів і переживань – ретельне фіксування «внутрішньої прокази» Кафка провадив цілком усвідомлюючи свої дії.

 

Саме безсоння давало йому необхідну міру відсторонення від світу, водночас доводячи письменника до межі саморуйнації. Після безсонних ночей Кафка відчував відразу до самого себе, бідолаху переслідували химерні фантазії та сновидіння, але саме тоді народжувалися ідеї знаменитих творів. Без страждання не було б і творчості.

 

Окрім безсоння та мігреню, Кафка страждав і на купу інших хвороб. Об’єктивних причин для цього не було. Можливо, вони також стали наслідком безсонних ночей, а може, те ж несвідоме бажання страждати вивело організм із ладу, але факт залишається фактом – Кафка розпадався просто на очах.

 

Проблеми зі шлунком довели письменника до хворобливого страху перед будь-якою їжею. А як наслідок – до неприродної худорби: при своєму досить високому зрості він важив  55 кілограмів, і його вигляд нікому не приносив задоволення. Один знайомий, побачивши якось на прогулянці Франца, що лежав на дні човна, відпочиваючи від веслування, написав: «Це було як перед Страшним Судом – труна вже відкрилася, але мрець іще не встав…» Кафка це й сам усвідомлював, тому й боявся власного тіла. Він писав, що йому огидні навіть м’язи власних рук. Ця огида лише наростала, бо на тілі почали з’являтися жахливі нариви, що стали хронічними.

 

 

ЗНУЩАННЯ З ДУШІ

Зробити себе хворим фізично Кафці вдалося. Моральних страждань – вигаданих та реальних – теж було вдосталь. Кафка постійно почувався страшенно са­мотнім. Про його намагання знайти собі дружину можна написати цілий роман.

 

У період між 1912 та 1917 роками Кафка мав романтичні стосунки з дівчиною на ім’я Феліція Багер, двічі пропонував їй заручитися і двічі ці заручини розривав. Цей найдовший для Кафки роман був таким же дивним, як і все його життя, – письменник був закоханий, хотів розрадити свою самотність, але водночас боявся припинити власні страждання, що так допомагали йому в творчості. Причиною для розриву других заручин стала хвороба…

 

Сказати, що Кафка повністю віддався своїм недугам, плекав їх і не намагався позбутися, було б перебільшенням. Просто його методи терапії були не надто дієвими. Він називав їх натуралістичними – легка гімнастика і щоденне пиття великої кількості непастеризованого коров’ячого молока. Але таке лікування не приносило позитивних результатів. Мало того, багато хто з сучасників письменника вважав, що саме молоко стало причиною головного захворювання Кафки – туберкульозу, який мучив нещасного чотири роки й урешті став причиною смерті.

 

А втім, за той час у житті письменика були ще три жінки. Ближче за всіх Кафка підпустив до себе Мілену Есенську, яка «осяяла своїм вогнем його життя». Вона була химерною особою, психічно не вельми врівноваженою, вживала кокаїн та активно тринькала гроші. Але водночас перекладала твори Кафки чеською. Її бурхлива екзотична енергія стала останнім джерелом натхнення для Кафки.
Він помер так, як, мабуть, мріяв – у страшних муках. Горло письменника так запухло й боліло, що їсти він уже не міг, тому помер від голоду. Останніми його словами були: «Лікарю, дайте мені смерть, інакше ви вбивця».

 

Творчість Кафки якнайкраще відоб­ражає страхітливу у своїй хворобливості атмосферу, яку створив навколо себе письменник. Романи та оповідання стали класикою, та все ж лишилися не до кінця зрозумілими. Певно, ключиком до такої незбагненності є особистість автора – якби він не виснажував себе стражданням і прожив просте щасливе життя заможного чеського єврея, то не постало б перед світом величезної загадки на ім’я Франц Кафка.

Євген БОЖЕНКО