КЛАЙВ ЛЮЇС — НАБОЖНИЙ БЕЗБОЖНИК

«Я був сердитий на Бога за те, що Його не існує. Так само я був сердитий на Нього за те, що Він створив цей світ», – так непримиренно висловлювався письменник Клайв Стейплз Люїс. У питаннях віри він належав до невиправних скептиків – був вихідцем із набожної родини, якого до атеїзму підштовхнуло розчарування в канонічній обрядовості.
Але Боже провидіння має власні плани на кожного зі смертних. Його волею стався парадокс: безбожник Люїс, написавши цикл казкових повістей «Хроніки Нарнії», навернув до християнства більше людей, ніж будь-який проповідник. Навіть власним одруженням Люїс завдячував «Хронікам Нарнії» – його жінка-єврейка, прочитавши цей цикл книг, перейшла в християнство й захотіла познайомитися з автором, наслідком знайомства й став щасливий шлюб.
 

 

ДИТЯЧЕ РОЗЧАРУВАННЯ  В РЕЛІГІЇ

У світовій літературі Клайва Люїса традиційно вважають англійським письменником. Утім, це не є достеменно так: по-перше, народився майбутній письменник у 1898 році у Белфасті (Північна Ірландія). По-друге, його предки по материній лінії справді були англійцями, а ось батькова рідня – уся корінням з Ірландії.
Католицька Ірландія протистояла протестантській окупантці-Англії, а пуритани-англійці зневажливо та зверхньо ставилися до забобонних та чуттєвих католиків-ірландців. І в цьому протистоянні, лінія розлому якого пройшла через родину майбутнього письменника, можна вбачати одну з причин раннього розчарування Люїса в релігії. Після ранньої смерті матері, яка прищеплювала почуття протестантської віри малому Клайву, релігію для хлопця почав уособлювати батько. Люїс‑молодший відчував до батька-католика неприязнь через його похмурий характер, любов до беззмістовних балачок та потяг до випивки. Тому в юності та молодості Люїс сприймав релігію як щось неприємне й навіть стидке.

 

«Я БУВ СЕРДИТИЙ НА БОГА ЗА ТЕ,  ЩО ЙОГО НЕ ІСНУЄ»

У коледжі та Оксфордському університеті, куди в 1917 році вступив Люїс, цьому розчаруванню посприяли друзі – достатньо порядні, аби не збочувати зі шляху пристойності, і достатньо вільнодумні, аби відмовитися від канонів, які нав’язувала церква. Сам письменник про себе тодішнього каже так: «Про цнотливість, правдивість та жертовність я знав не більше, ніж мавпа про симфонію». Незабаром життя додало розчаруванням юнака ще й кривавого відтінку  – з початком Першої світової він пішов на фронт (воював у Франції) і був поранений в битві під Аррасом. Люїс по­-
вернувся на Батьків­щину вже переконаним атеїстом: «Я твердо стояв на тому, що Бога не існує. Мало того, я був сердитий на Бога за те, що Його не існує. Так само я був сердитий на Нього за те, що Він створив цей світ. Чому істоти повинні нести тягар екзистенції, накинутий на них без їхнього відома?»
Закінчивши навчання в Окс­форді, він став викладачем коледжу св. Магдалини – обрав улюбленою справою читання й добився посади доцента кафедри англійської літератури. А далі потягнулися сірі викладацькі будні. Люїсу доводилося щотижня вислуховувати від своїх студентів десятки рефератів на одну й ту ж тему, для закріплення наукового статусу – писати відповідні праці, присвячені англійській літературі.
Будь-які раціональні міркування щодо його подальшої долі приводять до одного висновку: доля бачилася незмінно одноманітною. Письменницька слава Люїсу теж аж ніяк не судилася – читачами його наукових праць, нехай успішних, могли б стати від сили кілька тисяч читачів. Але втрутився ірраціональний фактор – до Люїса повернулася віра.

 

МІСЦЯ ДЛЯ НАВЕРНЕННЯ – АВТОБУС І ЗООПАРК

Люїс прийняв Бога дуже раптово – одного літнього вечора у 1929 році: «Зустріч із Богом відбулася в обстановці цілком буденній та мирній – в автобусі. Раптово я відчув себе грудкою снігу, що зараз почне танути, відчув невидимий корсет, який задушить мене, якщо я не позбудуся від усієї своєї скверни та дріб’язковості… Увечері, вдома, я став на коліна та неохоче сказав Богу, що Бог є Бог». Щоправда, цьому моментові передували болючі роздуми, і коли письменник сприйняв сам процес розмірковувань як дещо, послане згори, – він засумнівався у власному атеїзмові. Це був перший крок.
Пройшло два роки, і в такий самий буденний спосіб Люїс зробив другий крок – визнав Христа. Цим прозрінням він завдячував звичайній поїздці до зоопарку. Пізніше він згадував, що коли виїхав з дому, то не вірив у Христа, а коли ді­стався місця призначення, уже вірив. Доказом Божого провидіння Люїс вважав те, що день його першого причастя – Різдво 1931 року – співпав із днем першого причастя брата, який теж до того був атеїстом. Брати нічого не знали про рішення один одного, більше того, перебували у різних кінцях світу – один у Оксфорді, а інший – у Шанхаї.

 

ТВОРЦІ СЕРЕДЗЕМ’Я  ТА НАРНІЇ

Після навернення до віри письменник відновив старі знайомства, почав зустрічатися з друзями дитинства. Раніше в оксфордському середовищі він познайомився з Джоном Толкієном. Тепер відновив спілкування й після зміцнення дружби почав відчувати його вплив – як у питаннях духовних, так і щодо літератури. Наверненню Люїса до творчості сприяла довга, на цілу ніч бесіда, коли ревний католик Толкієн пояснював йому, що Євангеліє – це не казка, а правда, яку можна висловити у єдиний спосіб – мовою міфу.
Люїс стає щирим прихильником творчості Толкієна. Геній читання Люїс спонукав Толкієна писати – адже той працював повільно, а Люїсові не терпілося дізнатися, що ж буде далі. Коли він прочитав чернетки першої книги з циклу «Володар кілець», то щиро захопився й зрозумів, що сам ніколи не напише нічого подібного. Проте і собі взявся за перо.
Творчість Люїса та Толкієна дійсно важко порівнювати. Толкієн створює замкнений світ, у якому немає місця навіть натякам на присутність Бога. Натомість творчість Люїса апологетична, завдяки його творам багато людей навернулися до віри або закріпилися в ній. Утім, не можна казати, що хтось із двох є гіршим. У повоєнні роки Люїс створює свій фентезійний світ, і він постає  перед читачами не як щось менш вартісне в порівнянні з Середзем’ям Толкієна, а як рівнозначна вершина.
Разом з Толкієном Люїс створив літературний гурток «Інклінги». Протягом 16 років письменники збиралися у пивниці – Люїс був ніколи не проти перехилити кварту пива. На цих гамірних збіговиськах зачитувалися чернетки творів, які пізніше стали справжніми досягненнями світової літератури. Друзі-гуртківці були для Люїса першими читачами, своєрідним мірилом сприйняття його творів. Від них він отримував те ставлення, якого не мав у середо­вищі університетських колег-професорів. Адже професорське оточення Люїса ставилося до нього обережно, ба навіть критично: вони сприйняли б легше, якби світовою знаменитістю став слюсар із університетської майстерні, аніж колега, який не вирізнявся особливими педагогічними талантами, проте майже завжди отримував перемогу в дискусіях. Цього вискочці Люїсу пробачити не могли, і так само не могли пробачити його зростаючої популярності. Утім, письменнику завжди було начхати на думку колег.

 

ШЛЮБ ЗАВДЯКИ КНИГАМ

Творчий доробок Люїса складає близько сорока книг. Сам письменник згадував, що його сюжети народжувалися так само спонтанно, як відбулося його навернення: спочатку під натхненням з’являвся окремий образ, а потім він обростав деталями й оформлювалася історія. Кожна з історій, народжених уявою цього колишнього безбожника, неминуче знаходила свого читача – сотні тисяч людей у всьому світі стали християнами завдяки казкам, розказаним Люїсом.
Серед них була й дружина Люїса – Джой. Вона за походженням належала до євреїв, проте у 1948 році перейшла з іудаїзму в християнство – під впливом Люїсових «Хронік Нарнії». Клайв і Джой побралися, коли письменнику було вже 58, і щасливо прожили лише чотири роки. Згодом один за одним їх забрала смерть – як щиро вірили обоє, до кращого світу.

 

Дарина ЧЕРВОНЕНКО