Фантастичне кохання Роджера Желязни

Желязни (варіанти: Желязний, Зілазні) – це прізвище, що дісталося синові поляка Йозефа Желязни та ірландки Жозефіни Суїт. Роджер народився 13 травня 1937 р. у промисловому центрі США Клівленді (штат Огайо). Ніхто не міг тоді знати, що він стане лідером «Нової хвилі» (течія фантастики, яка змістила центр уваги з роботів та космічних кораблів на внутрішній світ людини) та класиком жанрів «наукова фантастика» й «фентезі». 

Небурштинова хроніка

Уже в десятирічному віці Роджер Джозеф Желязни писав казки. Закінчивши середню школу 1955 року, вступив на відділення психології Клівлендського Західного університету, проте незабаром перейшов на відділення англійської словесності. У студентські роки Роджер Желязни на дозвіллі вчився грати у шахи, захоплювався медитацією та містикою, вивчав хінді та японську, займався дзюдо та східними єдиноборствами, писав та публікував вірші, а «в стіл» складав фантастичні оповідання. Наприкінці 1960 року вступив до лав Національної гвардії, де прослужив цілих шість місяців. Після того працював у системі соціального страхування. У 1961 році отримав звання бакалавра і перебрався до Колумбійського університету (штат Нью-Йорк). Ще за рік повернувся до Клівленда, щоб захистити дисертацію про англійську драму єлизаветинських часів.
З 1963 до 1966 був резервістом армії США. Деякий час входив до складу бойового розрахунку ракет «Ніка», а останні роки служби провів у підрозділі психологічної війни, звідки і був урочисто звільнений на пенсію. Водночас обіймав посаду секретаря-скарбника Асоціації письменників-фантастів. Нарешті у 1969 р. залишив основну роботу і цілком присвятив себе літературі. Ця насичена і досить бойова біографія зарядила Роджера емоціями на все подальше життя та творчість.

А що ж він, власне, написав?

«Хроніки Амбера», – скажете ви не замислюючись. Проте це хоч і найвідоміший, але далеко не єдиний твір Роджера Желязни. Всього ним було видано 150 оповідань і 50 великих книг. Серед найкращих – «Ніч у тужливому жовтні», «Бог Світла» та вищезазначені «Хроніки Амбера» (в іншому перекладі – «Бурштинові хроніки»).
1962 році часопис «Емейзінг сторіз» надрукував перше оповідання письменника — «Гра пристрастей». І почалося: шість премій «Х’юго», три премії «Неб’юла», декілька інших престижних літературно-фантастичних нагород…

Приватне життя

Як у всіх. Жодних сльозливих історій, розпіарених на цілий світ.
Потрапивши з такою собі Шерон Стебел у серйозну автомобільну катастрофу, у 1964 р. Роджер Желязни з нею одружився… і за два роки розлучився. А звідки ж, запитаєте, у нього трійко дітей? (Сини Девін та Джонатан Трент і дочка Шенон відповідно 1971, 1976 та 1979 року народження – чи не наші однолітки?) Дива тут нема: у тому ж таки 1966 р. Желязни побрався з Джуді Ален Калаган.
Проте навіть не вона стала тією, з якою «розлучить тільки смерть». Другий шлюб так само поповнив собою американську статистику розлучень. Здавалося б, особисте щастя видатного фантаста не склалося. Але не варто поспішати з висновками…

Абсолютно неперспективні стосунки

Про роман не йшлося. І Роджер Желязни, і Джейн Лінскольд на момент знайомства були одружені. Щоправда, знайомство їхнє було дещо віртуальним, навіть до епістолярного не дотягувало. Це вже з часом короткі формальні цидулки переросли у «посланія» в розпухлих конвертах. Листи були начинені роздумами про релігію, політику, мистецтво, сім’ю, друзів та письменницьку діяльність. А починалися вони з традиційних звітів про погоду – так майбутні закохані відчували, як всупереч законам фізики відстань між ними скорочується…
Джейн щойно одержала ступінь доктора філософії. Проте вона готова була пожертвувати викладацькою кар’єрою заради здійснення своєї заповітної мрії – стати письменницею. Роджер конструктивно критикував її ранні твори, проте ніколи не намагався навернути у свою віру. Хороші друзі обмінювалися книгами… аж доки не зустрілися у 1989 році.
Проте ще довго вони бачилися лише раз чи двічі на рік, тільки за спеціальною домовленістю. Добропорядний період їхніх стосунків затягнувся аж до кінця 1993 р., коли Джейн усвідомила, що її попередній шлюб давно себе вичерпав. Коли вона розповіла другові Роджеру про своє рішення розлучитися, той запропонував їй переїхати до нього у столицю палючого штату Нью-Мексико – Санта-Фе.
Джейн погодилася. Солодка парочка поринула у приємні клопоти, пов’язані з плануванням переїзду. Ніщо не віщувало трагедії. І за всіма законами жанру вона відразу сталася…

Нарешті сентиментальна історія

Отже, Джейн вже практично пакувала свої речі, щоб переїхати до штату, де була, можливо, лише раз. А Роджер, який точнісінько, як і багато хто з нас, уникав лікарів, нарешті вирішив відвідати медичний заклад і поскаржитися на незначний занепад сил. Перевірка виявила пухлину. Причому, як показали детальніші дослідження, не лише злоякісну, але і практично неоперабельну. Тому Роджер негайно почав процедури хіміотерапії. Він запропонував Джейн відмовитися від її обіцянки переїхати до Санта-Фе.
Звичайно, Джейн і подумати про таке не могла. У червні 1994 р. вона перебралася до Роджера… і почався, за її словами, найкращий рік її життя.
Їх часто запитували: як два письменники можуть ужитися під одним дахом? Невже не намагаються перетягнути одне одного у свою сферу творчості? Джейн відповідала: «Я не знаю, як це робиться в інших письменників. Нам чудово вдвох». Робочий кабінет було організовано з колишнього гаража. Комп’ютер Джейн став у одному кінці, а друкарська машинка (!!!) Роджера – в іншому. Книжкові полиці вздовж стін, пара потріпаних крісел у центрі – чим не сімейне гніздечко?
Джейн та Роджер працювали синхронно, час від часу роблячи перерви для обміну ідеями та читання вголос готових абзаців – це заряджало взаємний творчий потенціал. Іноді Роджер розповідав Джейн, як планує обробити незакінчені проекти, розвивав ідеї…
За той рік Джейн закінчила один роман і повністю написала другий, паралельно працюючи над оповіданнями. Що ж до Роджера, то хоча хіміотерапія іноді робила його занадто сонним, щоб писати, він встиг написати коротке оповідання з Амберійської серії «Зал дзеркал», попрацювати над «Доннерджеком», почати «Князя Демонів» та видати три антології.
На дозвіллі Джейн та Роджер розігрували різні сценки, подорожували (навіть за межами Сполучених Штатів), підтримувати міцну дружбу з багатьма письменниками Нью-Мексико. Багато щасливих вечорів минуло за приємним обговоренням улюблених дитячих книжок – «Мері Поппінс», «Доктора Дулітла» та багатьох інших – і спільним розгадуванням різноманітних ребусів, кросвордів тощо. Хворобі Роджера не приділяли багато уваги, і здавалося, так триватиме вічно…
Кінець настав 14 червня 1995 р. Виконуючи останню волю Желязни, йому влаштували прощальний вечір у колі друзів замість церковного відспівування та кремували.
«Я пішла, але його портрет стоїть у моєму робочому кабінеті і досі, а його пам’ять назавжди залишиться у моєму серці», – говорить Джейн Лінскольд.

Роджер Желязни не порадував нащадків скандальною біографією: будь-яке збочення він при потребі міг втілити на сторінках своїх творів. У нього не було часу на різні екстравагантні вибрики — він писав. У наш час це досить дивно для письменника!

 

Надія Діброва