ЖОРЖ САНД — ФЕМІНІСТКА МИМОВОЛІ

Вона була музою Французької республіки. Вимагала рівноправності для жінок і обожнювала мандри. Вона курила сигари, кидаючи недопалки до склянки з водою, і носила чоловічий костюм. Щовечора писала по двадцять-тридцять сторінок, закінчивши один роман, одразу починала новий і написала їх близько чотирьох десятків. Одні її обожнювали. Інші ненавиділи, вважаючи розпусницею. І всі без винятку вважали її ідеалом сильної жінки. Але насправді такою її примусило стати життя. Аврора Дюпен завжди мріяла про тихе жіноче щастя.  

РОЗБИТІ МРІЇ ПРО СІМЕЙНИЙ ЗАТИШОК

Дівчиною Аврора Дюпен, як і всі наївні й романтичні юнки її віку, вважала, що у шлюбі на неї чекатиме кохання та душевний спокій. Майбутня письменниця прагнула жіночого щастя: люблячого чоловіка, дітей… Тому й не дивно, що, досягнувши вісімнадцяти років, вона без вагань вийшла заміж за молодого артилерійського поручика Казимира Дюдевана, який здавався їй втіленням усіх чеснот. Але якщо Аврору цікавили романтичні мрії та сентиментальні бажання, то її новоспеченого чоловіка — лише матеріальне становище дружини. Отож одразу після розвінчання надій Казимира (маєток Аврори — Ноан — виявився не таким уже й великим), почався розлад у сім’ї. Та й Аврорі довелося зіткнутися із справжньою натурою Казимира.
Проте перші роки шлюбу були щасливими для майбутньої письменниці — у Аврори з’явилися діти — син Моріц і донька Соланж,  — які стали її справжньою втіхою. Молода жінка намагалася за будь-яку ціну зберегти мир і спокій у родині: вела господарство (ледве зводила кінці з кінцями), шила одяг (хоча не дуже добре володіла голкою), догоджала чоловікові, намагаючись зробити приємнішим його життя в Ноані. У коло ж інтересів Казимира входили лише полювання, пияцтво, політика й служниці.
Чим напруженішими ставали стосунки подружжя, тим ревніше Аврора намагалася врятувати нещасливий шлюб. Улещувала Дюдевана читанням книжок — Казимир або нудився, або засинав; намагалася захопити його музикою — він тікав, ледь почувши перші акорди… Зрештою, майбутня письменниця розчарувалася й у чоловікові, і в шлюбі. Трохи згодом вона напише: «Я сказала собі, що жити з чоловіком, який не має ні поваги, ні довіри до своєї дружини, — все одно, що сподіватися воскресити мертвого».

ЗАХОПЛИВІ ІГРИ У ФЕМІНІЗМ

Нестерпність руйнування сімейного щастя штовхає молоду жінку на відчайдушний крок. Аврора залишає чоловіка і з донькою від’їздить до Парижа. Спочатку вона вела життя добропорядної жінки: працювала в бібліотеці, писала для газети «Фігаро» сентиментальні розповіді. Але гроші швидко випаровувалися. Перед Авророю постав вибір: повертатися до ненависного чоловіка чи кардинально змінювати стиль життя. Жінка вибирає друге — і, крім зовнішніх змін, у ній починаються радикальні внутрішні перетворення. Аби позбутися зайвих витрат на дороге жіноче вбрання, вона переодягається в чоловічий костюм. Довге сіре пальто, круглий фетровий капелюх та чоловічі чоботи  — такою Аврора постала перед суспільством. Жінка взяла собі чоловічий псевдонім і почала завойовувати літературу. Невдовзі з’явився її перший роман «Індіана», який схвально та з цікавістю зустріли критики й читачі.
Париж і новий образ, неначе вир, засмоктували молоду жінку у тенета розпусти, цинічності, лицемірства та жорстокості. Опинившись сам на сам із суворою реальністю, романтична Аврора перетворилася на самодостатню феміністку Жорж Санд. На будь-якому рауті вона була в центрі уваги — чоловіки, наче метелики, що злітаються на світло, оточували екстравагантну жінку з сигарою у руці. Мужчин приваблювала її циганська врода, розум у оксамитових очах, екзальтованість та влучність висловлювань.
Жорж Санд почала міняти коханців, як рукавички. Першим удостоївся честі Жюль Сандо, який був молодший за неї на сім років. Усе зваблювало в Жюлі: юність, розум, повітря Парижа, яке він приносив із собою, романтичні мрії. Він був поштовхом до відкриття її таланту, і сам не витримав енергійності Жорж Санд, не зміг змиритися з творчим успіхом коханої  — «Заздрість ніколи спокою не має».
Героєм наступного роману Аврори став розбещений Альфред де Мюссе, знову молодший за неї. Та й цього разу вона активніша за коханого: «Я працював протягом дня, ввечері написав десять віршів й випив пляшку горілки; вона випила літр молока й написала півтома…»
Проблеми з розлученням сприяли знайомству Жорж Санд з адвокатом Луї-Крізостомом Мішелем. Саме він був коханням усього життя Аврори, але, напевно, тому, що так і не став її коханцем. За словами письменниці, саме його вона «кохала з дня появи на світ; кохала, навіть зустрічаючи фантомів, коли якусь мить вірила, що це він і вона володіє саме ним». Він допоміг їй відвоювати дітей і — пішов до іншої.
Знову пошуки, зустрічі… Невдовзі у житті Жорж Санд з’явився Фридерік Шопен, теж молодший за письменницю. Вони разом вирушили до Майорки, де прожили кілька казкових років… Та казка закінчилася, коли почалися проблеми зі здоров’ям Шопена. Якось у Санд вирвалася навіть страшна, жорстока фраза: «Ну, як я можу жити із трупом?» Але остаточною причиною розриву стало те, що донька письменниці Соланж теж закохалася у композитора.

ТУРБОТЛИВА БАБУСЯ ЖОРЖ

Стосунки письменниці з дітьми майже все її життя залишали бажати кращого. Не зважаючи на гіпертрофованість материнського почуття у Жорж Санд (усі коханці були набагато молодшими за неї), письменниця через екстравагантний спосіб життя не мала можливості нормально виховувати власних дітей. Донька з дитинства була свідком усіх любовних історій. Спочатку Соланж засуджувала матір, згодом почала заздрити. Грубий розум Соланж, її цинізм шокували Санд. Називаючи одна одну «моя пампушечка, моя люба, моя дорога», ці дві жінки ненавиділи одна одну… Проблема їхніх стосунків полягала у прагненні Соланж у всьому перевершити Жорж.
Син Аврори, навпаки, завжди підтримував матір, насамперед, тому, що бачив її занадто рідко, адже виховувався батьком у Ноані. Чуттєвий Моріц був повною протилежністю сестрі. «Він — найкраще у світі створіння, найніжніше, найпрацьовитіше, найпростіше, яке тільки може бути. Наші характери, як і наші серця, так тісно злилися, що ми не можемо й день прожити одне без одного», — писала Жорж. Але у їхніх ідилічних стосунках теж траплялися непорозуміння, породжені ревнощами сина. Присутність поруч із матір’ю чергового коханця викликала у Моріца неприйняття і спричиняла скандали.
Жорж Санд у образі радикально налаштованої феміністки — вільної до непристойності, впевненої у собі — твердо стала на ноги. У фінансовому плані теж — її літературна творчість годувала всю родину.
Але мрії про жіноче щастя залишилися. І коли улюбленець Моріц аж у сорок років одружився і в Жорж Санд з’явилися онуки, жінка вирішила покинути Париж, щоб назавжди відмовитися від екстравагантної личини і стати собою. Бабуся поселилася у Ноані й отримала тепле родинне вогнище. Не відчувши материнства у всій його повноті замолоду, вона цілковито віддалася своїм онукам. Разом із ними вона насолоджувалася мандрами, природою, сонцем, квітами. Це були найщасливіші дні її життя.
Вона й надалі створювала два-три романи на рік: по-перше, мала виконувати угоду з видавництвом; а по-друге, її творчість і надалі була єдиними джерелом забезпечення сім’ї. Лише теми романів Жорж Санд разюче змінилися у порівняні з періодом творчості у Парижі: бунтівні пошуки свободи змінилися описами сільської ідилії.
Одні її ненавиділи, інші обожнювали — і так впродовж усього її життя. Проте ніхто не залишався байдужим. Які б безглузді міфи про неї не створювалися (і небайдужість до жінок, й інцест із сином, і безліч нерозбірливих зв’язків, у яких письменниця відрізнялася особливою розбещеністю тощо), єдиним її бажанням було знайти справжнє жіноче щастя.

Юлія СУПРУН