Орест Сомов – літературний батько Гоголя

Він вважав «Енеїду» Котляревського одним з найбільших досягнень літератури своєї епохи. Він «благословив» молодого Гоголя на подальшу літературну діяльність, розгледівши у ньому величезний талант і творчий потенціал. «Якщо він почне сумлінніше обдумувати свої твори і не спішитиме з їх виданням у світ, то, певна річ, надії доброзичливої критики не буде обмануто»,  твердив він, захищаючи вісімнадцятирічного юнака від нападок критиків. Саме завдяки йому Гоголь звернувся у своїх наступних творах до тем українського побуту, фольклору та історії, що в майбутньому принесло йому славу. Він боровся за вільну, самобутню українську культуру, яку любив усім серцем. Але нині його ім’я виявилося незаслужено забутим, хоча свого часу його вважали одним з найвидатніших українських письменників.

Нащадок старовинного, проте небагатого дворянського роду, Орест Михайлович Сомов, народився у місті Вовчанську на Харківщині в грудні 1793 року. Змалку він кохався у культурі краю, де проходило його дитинство – бурхливу уяву хлопчика вражали дивовижні українські казки та легенди: відьми та русалки, вовкулаки та мавки поставали перед його очима, мов живі, від щемливих народних пісень завмирало серце. Чутлива душа Ореста потрапила у цей чарівний полон мало не від самого народження, тому природно, що коли настав час обирати свій життєвий шлях, він вирішив піти звивистими стежками українського фольклору.

 

У 1809 році Орест вступив до Харківського університету, де остаточно сформувалися його естетичні переконання – цьому значною мірою посприяла популярність в університетських колах літератури, яка оспівувала народну творчість, пробуджувала інтерес до історії рідного краю. За роки навчання він досконало вивчив звичаї, культуру та побут українського народу, і прийшов до висновку, що майбутнє літератури – у зверненні до «національного коріння».

 

Кіндрат Рилєєв

Орест Сомов дебютує як поет у часописах «Український вісник» та «Харківський Демокрит» у 1816 році, а вже у 1817-му переїжджає до Петербурга, де приєднується до Вільного товариства любителів російської словесності. Ця організація прославилася як один з осередків діяльності майбутніх декабристів – перших революціонерів дворянського походження, що мали на меті повалення царизму, скасування кріпацтва і встановлення у державі конституційного ладу. Сомов про це знає, втім не революційна діяльність вабить його до різнобарвного товариства, де зібрано ледь не всіх видатних літературних та громадських діячів свого часу. Він має душу поета, а не воїна, його зброя – перо, а не шабля. Сомов зближується тут з Кіндратом Рилєєвим та Олександром Бестужевим, активістами декабристського руху – але спільність їхніх інтересів обмежується спільними поглядами на розвиток літератури, культурно-просвітницьку роботу. Він не належить до таємних організацій та масонських лож; він не посвячений у секрети політичної діяльності своїх друзів – пізніше на допитах, прагнучи захистити товариша від несправедливих звинувачень, про це ж саме твердитиме Бестужев, гірко каючись за те, що накликав на Сомова нещастя.

Орест Сомов швидко здобуває відомість у літературних колах як прихильник романтизму та його активний теоретик. Він вирушає у мандри країнами Європи задля ознайомлення з культурними особливостями інших народів, а після повернення розпочинає роботу над трактатом «Про романтичну поезію», у якому відстоює необхідність створення літератури, що розкриває особливості національного характеру народу через його звичаї, побут та творчість. Сомов звертає увагу письменників на колорит України, стверджуючи, що немає землі з більш яскравою міфологією та славною історією.

 

Олександр Бестужев

За сприяння Рилєєва, що очолює канцелярію в Російсько-Американській Компанії, діяльність якої було спрямовано на засвоєння та колонізацію земель Нового Світу, а також на вибудовування вигідних для Росії торгово-економічних стосунків, Сомов отримує місце столоначальника. На цій скромній чиновницькій посаді він служить до 1825 року – аж доки звинувачення у декабристській діяльності не перевертає його життя. Здавалося б, абсурд: Ореста Сомова, журналіста та літератора, котрий не мав жодного стосунку до воєнної служби, було заарештовано як співучасника декабристського повстання. Але містом наполегливо повзли чутки про те, нібито озброєний Сомов керував військами на Сенатській площі разом зі своїми товаришами Бестужевим та Рилєєвим. Літературні суперники радо долучалися до створення та поширення цих наклепів – враховуючи те, що Сомов мав «небезпечні зв’язки» з лідерами декабристського повстання, і ледь не весь Петербург знав його як їх активного соратника на культурному фронті, це було зовсім не важкою справою.

 

Олії у вогонь підлило і захоплення Сомова… Грецією. Справа у тому, що у 1821 році у цій країні розгорнулася визвольна боротьба, відлуння якої покотилося світом, запалюючи серця романтиків-революціонерів інших країн. Не оминуло це і Російську Імперію: окрилені надією громадсько-політичні активісти, а також прихильні до них діячі культури, вбачали в грецьких подіях надихаючий приклад для самих себе. Певна річ, що романтик Сомов не міг залишитися осторонь таких подій: поступово у його душі зародилося захоплення грецькою історією та культурою, а звідси – щире прагнення познайомити співвітчизників з цією скарбницею. Сповнений шляхетних просвітницьких намірів, він активно працює над перекладом «Записок про Грецію» французького полковника Вутьє – безпосереднього учасника грецької визвольної боротьби; публікує безліч присвячених Греції матеріалів. Власна творчість Сомова у той період пронизана захопливими грецькими мотивами – що було пізніше використано проти нього. Адже будь-яка згадка про Грецію на той час видавалася закликом до повалення державного устрою, що вже казати про, наприклад, такі «кримінальні» рядки:

Проснитесь, грозные питомцы Славы!

Проснись, полубогов бесстрашный сонм!

Да воспылает брань кругом.

И вновь за родину текут ручьи кровавы!

 

Завдяки виправдовувальним свідченням друзів-декабристів, Сомова було звільнено, але буремні події 1825-го серйозно підкосили його. Очільників повстання було страчено, а він сам, незважаючи на виправдання, отримав тавро політично неблагонадійного. З усіх видань, де він друкувався, тепер для нього залишилися відкритими лише двері «Північної бджоли» – газети, що після подій на Сенатській площі змінила своє ліберальне спрямування і перетворилася на провладний друкований орган. Цю роботу він називав «чорною», скаржився, що йому «соромно підписувати своїм іменем» матеріали, котрі виходять з-під його пера. Іронія долі – газета, яка піддавала жорстокій критиці, прямим образам або й відвертому цькуванню письменників, які були для Сомова братами у літературі, стала для нього, фактично, єдиним засобом до існування.

 

Прагнучи втекти від неприємної роботи, він шукав притулку у власній фантазії, заглиблювався у світ народних пісень, переказів та небилиць, котрий так захоплював його у безтурботному дитинстві. Саме у цей період відбувається становлення Ореста Сомова як прозаїка – він одна за іншою створює повісті, казки, оповідання та замальовки з українського життя, назви котрих – «Юродивий», «Купальський вечір», «Русалка», «Київські відьми» – говорять самі за себе. Одночасно з цим, Сомов не припиняє спроб знайти для себе нове коло спілкування – близьких по духу людей, з якими разом він міг би плідно продовжувати свою літературну діяльність. Цим колом стає для нього товариство, згромаджене навколо альманаху «Північні квіти» та «Літературної газети» – видань барона Антона Дельвіга, ідейним натхненником котрих виступав його близький друг Пушкін. Там він знайомиться з юним Гоголем, котрий приводить його у захват величезним потенціалом і захопленням українським фольклором, і дає йому путівку у літературне життя своєю підтримкою та рекомендаціями. Зокрема Орест Сомов був хіба не єдиним літератором, що бодай нейтрально відгукнувся про поему Гоголя «Ганц Кюхельгантер», відзначивши не стільки художню цінність самого твору, скільки творчі можливості його автора: «Вісімнадцятирічний віршотворець написав ці вісімнадцять картин, у котрих ще помітна молодість уяви, незрілість таланту… але у автора помітно талант, що обіцяє в ньому майбутнього поета…» У подальшому Сомов регулярно цікавиться творчими успіхами Гоголя, надаючи схвальні відгуки на його твори, і вступаючи в палку полеміку з його критиками. Зокрема це зумовлено й тим, що тему української містики, яка згодом зробила ім’я Гоголю, чи не першим почав вивчати та використовувати саме Сомов, ставши таким чином предтечею та покровителем майбутнього співця України.

 

Орест Сомов був людиною, сповненою творчих планів, але більшості з них не судилося збутися. Харківський альманах «Ранкова зоря» розмістив на своїх сторінках його нові твори… разом з некрологом. Він пішов з життя у віці сорока років, так і не написавши розпочатого роману «Гайдамак», не об’єднавши свої повісті у збірки, не створивши задуманого об’ємного твору про Хмельницького, для якого назбирав велику кількість матеріалу. Втім саме йому ми завдячуємо тим сплеском цікавості до нашої народної культури, котрий відбувся у літературі ХІХ ст., і котрий, фактично, врятував її від занепаду.

 

Ольга Герасименко