МАЙК ЙОГАНСЕН – АВТОР ПЕРШОГО УКРАЇНСЬКОГО БЕСТСЕЛЛЕРА

Ми звикли до ясних і простих імен у нашій літературі. Згадаймо хоча б Шевченка та Франка, – а ще є Грінченко, Костенко й багато інших -ко. Аж раптом у книзі Юрія Лавріненка з’являється цілком незвичне для нас ім’я – Майк Йогансен. Прихований за цим таємничим іменем письменник, якого мало читали, ще менше видавали, подеколи розуміли надто буквально… Йогансен був завеликим для свого часу, але й наш час не надто поспішає захоплюватися його талантом.

Загнати Маяковського під стіл
Сучасники описують Майка в гомерівському стилі. Мовляв, «вся його постать вражала своєю надзвичайністю», екзотична хода нагадувала «чи то тигра, чи то червоношкірого індійця на бойовій стежці»… Справді-бо, поет мав досить незвичну зовнішність, чи то пак виражав Йогансен свою незвичність зокрема й у зовнішності. Були часи, коли його вуса «мали тенденцію звисати на козацький штиб»… Шкода, що цих яскравих фотокарток із портретами Йогансена не вміщено в жоден підручник. «Офіційно» Майк – типовий інтелігент із пронизливим поглядом, краваткою-метеликом, зачесаним наліво волоссям…

Загалом важко говорити про людину, яка сама про себе каже так: «Біографії в мене ніякої нема: я син учителя німецької мови, чоловік я книжний і життя бачив мало». Михайло Йогансен народився в останніх роках ХІХ століття в Харкові. Досі ніхто напевне не знає, походив він із шведів, німців, норвежців чи латишів; достеменно відомо тільки те, що по матері був він зі старовинного козацького роду Крамаревських (звідси й псевдонім поета – М. Крамар). Класична гімназія прищепила йому виняткову любов до мов. Сучасники свідчать, що «з Майка був чортівськи здібний лінгвіст, але стільки ж обдарований він був і для сприйняття технічних знань…» Опріч мовознавчих наук, кохався Майк і в абстрактних філософських категоріях, був завзятим у всіх жанрах літератором… Освіту мав енциклопедичну, не втомлювався читати нові й нові книжки, водночас знаходячи час і для серйозних занять спортом.
Зі спортом, а саме з більярдом, пов’язаний цікавий епізод із життя не тільки самого Йогансена, але й, грубо кажучи, цілого покоління поетів двадцятих років. Йогансен чудово грав у більярд, і найближчі друзі полюбляли згадувати, як одного разу їхній Майк блискуче виграв у не менш азартного й визнаного чемпіона Володимира Маяковського. Грали на «ганьбу», тож російський поет мусив лізти під більярдний стіл й декламувати вірш Пушкіна. Подейкують, ніби Маяковський трохи образився, й довелося українській компанії цілий вечір його заспокоювати…
Навколо Йогансена завжди збиралася талановита молодь. Він товаришував із Ю. Яновським, М. Бажаном, Ю. Смоличем, О.Довженком. Із Сашком Довженком його пов’язували багаторічні дружні стосунки, спільне захоплення полюванням та рибальством, спільна робота над фільмом «Звенигора». Власне, через сценарій цієї стрічки друзі врешті посварилися й назавжди перестали спілкуватися. Згодом ув «Автобіографії» 1939 року Довженко напише, що «в сценарії було забагато чортівні і явно націоналістичних тенденцій. Тому я переробив його відсотків на дев’яносто, внаслідок чого автори демонстративно «зняли свої імена», і це стало початком мого розходження з харківськими письменниками».

З ярликом футуриста в літературі
Майк Йогансен брав активну участь у житті численних літературних організацій двадцятих років: від «Гарту» до ВАПЛІТЕ й «Групи А». З його ініціативи народилися альманахи «Літературний ярмарок» і «Універсальний журнал»… Крім того, Йогансен був автором чи не першого в Україні пригодницького роману «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Уперта та інших», що тільки протягом року витримав аж десять перевидань загальним накладом 100 тисяч примірників. Вражає? Книжка цікава ще й тим, що вже тут виявився неперевершений талант Майка-містифікатора, Майка-химерника. Він так заплутав історію з авторством, що сам Умберто Еко міг би позаздрити, якби тільки він був «у дискурсі».
Опріч літературних часописів, поет-сценарист-романіст-новеліст у одній особі на високому професійному рівні укладав різні граматики й словники, збірники народної мудрості, перекладав практично з усіх європейських мов. Між іншим, Йогансен свого часу уклав один із перших підручників української мови. З 1918 року, як зізнається Майк ув автобіографії, «почав писати вірші українською мовою і знайшов, що вони виходять природніше».
Практично всі підручники й статті в довідниках говорять про Майка Йогансена як про безнадійного футуриста. Хоча є в його поезіях і романтичні нотки, й цілком виправдана данина часові (збірки «Революція» та «Балади про війну і відбудову»). Чимало в його творчості було чистісінького, висловлюючись сучасною термінологією, «стьобу» й властивої постмодерну іронії. Витонченим «стьобом» є й відома ландшафтна повість «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію», і книжечка «Як будується оповідання. Аналіза прозових зразків» (1928). Тодішня реакція критиків і молодих письменників на невеличку брошуру «практичного» спрямування видається просто-таки смішною. Юрій Смолич згадує її як своєрідне «євангеліє» для українських формалістів двадцятих років. Уявіть собі лишень картину: в розквіті десятки літературних об’єднань і гуртків, кожен другий-п’ятий-десятий вважає себе чи то поетом, чи то письменником, тихенько або й відкрито «псує папір», з надією очікуючи опублікування своїх безцінних шедеврів… Аж тут виходить не яка-небудь книженція, а справдешній посібник, на обкладинці якого чорним по білому написано, що цей посібник має навчити кожного з них «будувати оповідання»! Еврика! – думають собі молоді генії, сприймаючи всерйоз відверте… глузування. Справді, Майк Йогансен із притаманним йому почуттям гумору, влучною іронією, а подекуди з сарказмом глузує не тільки з численних писак, ім’я яким легіон, але й із самих «вимог» зародків соцреалізму… Подумайте лишень самі: як могла людина, яку в 1937-му році розстріляють за політичні переконання, назвати свій погляд на мистецтво «єдино марксистським» і «єдино правильним»?

«Я знаю: загину…»
Чомусь у талановитих людей повелося передбачати власну трагічну долю. Так було із Симоненком, так було зі Стусом, так було багато років перед ними й із Йогансеном. У 1920 р. Майк написав вірш «Я знаю: загину», а за сімнадцять років передбачення збулося.
Майк Йогансен був істинним дворянином, людиною твердих переконань, зі своїми принципами. Він був зовсім чужий «безликій сірій моделі сталінського «раю», як писали потім у статтях-«епітафіях». Поет не приховував свого ставлення до влади, не змінював своїх політичних поглядів, хоч як його не благали найближчі друзі й рідні. Лицемірство попросту було б ганьбою для нього. Йогансен прекрасно розумів, чим може вилитися загравання з політикою… Пізньої серпневої ночі 1937 року Майка заарештували. Підстава: участь Йогансена в «антирадянській», «націоналістичній» діяльності, що «прагнула шляхом терору й збройного повстання проти Радянської влади відірвати Україну від Радянського союзу». На допитах Майк не запобігав перед слідчими й не намагався врятуватися доносами. В кінці жовтня було винесено вирок: розстріляти, а заразом і конфіскувати все особисте майно. Дружина поета Алла Гербурт-Йогансен писала, що він був «занадто ориґінальним, незалежним і не таким догідливим, як того вимагала диктатура». Що ж, небагато було періодів у історії, коли оригінальність, незалежність і принциповість цінували…
Реабілітували українського поета й письменника Майка Йогансена тільки в кінці п’ятдесятих років минулого століття. Останнє на сьогодні видання вибраних прозових творів Йогансена з’явилося 2001 року в смолоскипівській серії «Розстріляне відродження». Поезії Йогансена побачили світ аж у 1989 році… Що ж, дуже шкода. Адже творчість Майка Йогансена – як прозова, так і поетична – належить до таких, які цікаві читачеві, котрий не тільки цінує якісні гру, іронію, цитування, але й у всьому дошукується глибини.

Ольга Купріян