Генрі Міллер: мовою плоті

Сучасні критики називають Генрі Валентина Міллера одним із найвидатніших американських письменників ХХ століття. Саме його, хоча твори цього письменника ще кілька десятиріч тому вважали порнографією і відповідно – просто-напросто  забороняли. А ми, завалені нині з усіх боків  альтернативною літературою і брутальщиною, навіть вухом не ведемо, читаючи сотні сторінок суцільних сексуальних збочень. Не ведемо, бо звикли думати, що такі витвори – це пусті фантазії закомплексованих письменників, які живуть праведним життям і заробляють собі славу на людських слабкостях. Але, як виявляється, з Генрі Міллером — геть інший випадок. Він – справжній ветеран сексуального фронту – весь свій досвід, перенесений на сторінки безсмертних творінь, здобував власним потом…

Все, що ви хотіли би знати про секс

Читаючи найвідоміші твори Генрі Міллера „Тропік Рака” та „Тропік Козерога”, які разом із романом “Чорна весна” складають трилогію, не можна не погодитися з думкою, приміром, радянських критиків. Порнографія – вона і на папері порнографія. Постійні злягання — де, коли та з ким завгодно — проходять яскраво-червоною ниткою крізь увесь текст. Природно, що в особливо сором’язливих представників та представниць читацької аудиторії під час знайомства з творчістю автора виникає думка про його сексуальну заклопотаність. Тим паче, якщо бракує цікавості та бажання зазирнути за завісу із заплямованої сексом білизни і пошукати літературний сенс написаного. Якщо згадати, що в СРСР сексу не було, відразу стане зрозуміло, чому в той невеселий час російськомовний переклад заборонених навіть на “батьківщині” “Тропіків” просто не міг з’явитися. Найбільш вірогідною була б така реакція: ображено викинувши безсоромні „посібники з сексу”, більшість нещасних читачів залишилися би при думці, що цей хворий американський автор виплеснув на папір свої ненормальні еротичні фантазії. І він дійсно виплеснув, але не лише фантазії: усі твори трилогії – автобіографічні. Тепер залишається висловити співчуття радянському читачеві, а панові Міллеру — повагу.

На ліжку ─ в літературу

Попри те, що протягом життя Міллер, за його власним зізнанням, “віддав душу” двом сотням представниць прекрасної статі, регулярно навідувався до “професіоналок” і взагалі не уявляв свого життя без сексу, він був здатний ще й на тривалі, серйозні стосунки. Кожна з трьох жінок, з якими Міллер розділив не лише ліжко, але й побут, так чи інакше вплинула на його творчий шлях.

Вперше Міллер одружився 1917 року, у віці двадцяти шести років. Беатриса Сильвас Уїкенз була професійною піаністкою. І Міллер, який ще до зустрічі з нею грав на фортепіано, почав за аналогією з дружиною давати уроки гри на цьому інструменті.
Шлюб виявився нетривалим: вже через шість років піаніст-невдаха познайомився зі своєю майбутньою  другою дружиною Джуд Едіт Сміт, яка наполягла на виключно літературній праці чоловіка.
Проте Джуд мимохідь посприяла розкриттю ще одного таланту Міллера. Сповідуючи цілковиту свободу в проявах сексуальності, одного разу до спільного з чоловіком помешкання вона привела свою подругу-лесбіянку. Художниця, відома серед богеми як Мара, розвивала інтимні стосунки із Джуд, паралельно даючи Міллеру уроки образотворчого мистецтва. Треба сказати, що Генрі нелегко було миритися з подвійним життям дружини, бо попри те, що гомосексуалізм у той час був модним, він був гетеросексуалом. Ще важче письменникові було примиритися із таємною втечею Джуд та Мари до Парижа. Натомість Міллер, продовжуючи малювати, гарантував собі славу непересічного художника. Повернувшись із Парижа, Джуд через деякий час порадила навідатися до прекрасного міста і чоловікові. Там, за рекомендацією дружини, Міллер займався літературною творчістю. У цей період письменник активно працює над першою книгою майбутньої трилогії.
Натомість із Джуд вони стали бачитися все рідше. Непрості стосунки завершилися, коли Міллер, який на той час перетнув сорокарічну межу, зустрів Анаїс Нін — пристрасну прихильницю психоаналізу. Спільне захоплення ним призвело до того, що Міллер почав активно видобувати із власної підсвідомості спогади дитинства, які пізніше “оселилися” на сторінках “Чорної весни”. Невдовзі після знайомства з Анаїс Міллер завершив еротичний шедевр “Тропік Рака”, який було видано із передмовою Нін. У 1938 році Міллер завершив свою автобіографічну трилогію, у якій останнім пристрасним акордом став сповнений сексу роман “Тропік Козерога”.

Кулінарний маніяк

Не уявляючи власного життя без сексу, Генрі Міллер не міг собі його уявити і без їжі — до того ж їжі неабиякої, а тих страв, що якнайліпше сприяють сексуальним звершенням. Якщо уважно простежити, що потрапляло до шлунку Міллера, складеться чітка картина, що харчувався він виключно афродизіаками. Яйця, риба (особливо тріска), морепродукти, свіжа зелень, морква – як правило, у вигляді фрешу на сніданок, — мед, горіхи… Більше того, Генрі, який завжди любив поласувати екзотичними стравами в гостях, вдома готував для себе сам. Навчився він це робити, коли відкрив із другою дружиною невеличкий ресторан. Поліпшив кулінарну майстерність, виконуючи хатню роботу в заможного адвоката в Парижі. І потім, протягом цілого життя, навіть заробляючи шалені гонорари за свої скандальні книжки, продовжував готувати власноруч. Письменник обожнював влаштовувати шоу для друзів. Він запрошував їх до свого помешкання і примудрявся приготувати вишукані страви за кілька десятків хвилин. Процес споживання їжі був для Міллера магічним ритуалом. Не мало значення – готувати для компанії чи лише для самого себе: письменник робив усе послідовно, використовуючи лише найсвіжіші та найкорисніші продукти.

До речі, риба, яку Міллер просто обожнював (бо вважав, що, харчуючись нею, людина житиме довго) панувала не лише на столі письменника, але й на його полотнах.

Із сексом по життю

Якщо зважати на спосіб життя Генрі Міллера, важко уявити, що він міг би писати про щось рафіновано-пристойне. Секс, богема, алкоголь — все це було старанно перекладено талановитою рукою на тендітні плечі книги. І якщо папір, попри свою ніжність, здатен витримати будь-що, американська цензура 30-х років, засоромившись, почервоніла. Відкривши світові власну автобіографію у радикально відвертий спосіб, Генрі Міллер прирік себе на тривалі закиди та образи з боку суспільства. Заборону на розповсюдження “Тропіка Рака” та “Тропіка Козерога” зняли лише 1961 року, коли дідусеві Міллеру було сімдесят. Можна сказати напевно, що Генрі Міллер був напрочуд гармонійним. Обираючи їжу для сексу, він зберігав сексуальну силу довгі роки і досяг успіху в літературі, зробивши секс головною темою своїх творів. Не помилився епатажний літератор й у своєму поклонінні рибі: помер він у віці вісімдесяти дев’яти років.

 

Ольга Синило.