Лорд Байрон – жертва… дієт

Так склалося, що романтичні герої, схильні до повноти – або й просто огрядні – трапляються хіба що у старих фільмах, причому здебільшого індійського виробництва. Фізична повнота використовується автором або для надання комічного ефекту, або для контрасту між витонченим внутрішнім світом та зовнішнім виглядом. Але в будь-якому разі ніякого романтичного флеру огрядність в уявленні пересічного європейця – та й уже не лише європейця – немає.
Теоретично усі люди незалежно від комплекції мають рівні права, можливості і так далі. Але їм властиво «підганяти» себе під образ, який вважається прийнятним у суспільстві. Лише дуже сильні люди можуть не йти за думкою суспільства, а просто бути собою. Або й формувати її…
Як не дивно, Джордж Гордон Байрон – людина, що вплинула на всі європейські літератури – теж залежав від суспільних стереотипів. Здавалося б, такий велет духу, такий класик!.. Проте Байрон теж заглядав у дзеркало, і бачив, що його постать не зовсім гармоніює з ліричним героєм – до таких високих почуттів пасувала би аристократична худорлявість, якою поет похвалитися не міг…
Задля об’єктивності треба зауважити, що Байронові скаржитися на зовнішність не випадало. Сучасники втрачали дар мови, бачачи його красу. Лише деякі особливо обдаровані письменники могли протистояти цьому враженню і намагатись описати словами те, що бачили. Наприклад, це вдалося Стендалеві, який згадує про свою першу зустріч із Джорджем Гордоном Байроном восени 1816 року: «Мене вразили очі лорда Байрона… Ніколи в житті я не зустрічав нічого прекраснішого та виразнішого. Навіть тепер, думаючи про те, якого виразу великий зодчий має надавати генієві, завжди згадую той прекрасний образ…». Спільний друг Байрона та Шеллі Едвард Джон Трелоні взагалі задихається від захвату: «…у зовнішності Байрона втілилася ідеальна норма, якою природа нагороджує генія. Він був у розквіті сил — мав 34 роки, середнього зросту — 5 футів і 8 з половиною дюймів (близько 1,72 метра); красиві риси обличчя, бліда шкіра без жодної плямки чи зморшки, широкі плечі, відкриті груди, чудові пропорції тіла. Невелика, правильної форми голова і кучеряве волосся легко й граціозно поєднувалися з міцною довгою шиєю. Очі та форма рота видавали генія. Природа мало що могла додати до того, чим обдарувала, як у зовнішності, так і в її одухотвореності».
Ну, щодо чудових пропорцій тіла, то тут якраз далеко не в усьому Байрон завдячував природі. Він мав стимул підтримувати форму… Вроджена кульгавість дуже дошкуляла йому – два роки лікування пішло на те, щоб хлопчик зміг взувати чоботи! Аби виправити свою фізичну ваду, Байрон з головою поринув у спорт: займався стрільбою, боксом, верховою їздою і особливо плаванням. Легко долав уплав 5 миль (9 км), у 1809 р. переплив гирло найбільшої на Піренейському півострові і доволі стрімкої річки Тахо (вона ж Тежу) – та ще й під час океанського припливу. За рік Байрон переплив уже протоку Дарданелли – це приблизно 4 км, причому відомо, що знаменитий заплив тривав лише 70 хв. Минуло ще два роки – і Байрон переміг у змаганнях плавців у Венеції на витривалість – йому вдалося протриматися на воді 4 год. 20 хв.! Після цього італійці прозвали його «англійцем-рибою»…
Здавалось би, чого ще треба від своєї зовнішності – високий, кремезний, справжній чоловік, живи і радій! Але не той характер дістався цьому потужному тілу…
У ХІХ ст. тодішні селебріті уже активно практикували сидіння на дієтах. Не бракувало і знаменитих ділків, які торгували секретами «правильного» харчування… І попри свою геніальність Джордж Гордон Байрон виявився дитиною свого часу. Ще підлітком, під час навчання у Кембриджському університеті, Байрон запекло боровся з перспективою збільшення ваги. Байрон носив кілька шарів одягу, щоб пітніти, і постійно зважувався. Жорстка дієта включала спеціальне печиво та картоплю, просякнуту оцтом, і все це слід було запивати сельтерською водою. Ці засоби були покликані сприяти не лише скиданню зайвих сантиметрів-кілограмів, але й збереженню при цьому ясного розуму. Проте іноді Байрон піддавався якій-небудь кулінарній спокусі – і… приймав після цього щедру дозу тодішнього проносного засобу – магнезії.
Вісімнадцятирічний Байрон важив 88 кг. За 5 років його вага упала до 57 кг – а якщо згадати про зріст 172 см, то можна уявити собі це жалюгідне видовище…
Той самий Трелоні так описує Байронову дієту: «Він випивав склянку або дві кларету чи білого рейнвейну, а вночі, щоб підкріпити сили, – одну склянку грогу… Байрон не руйнував свого організму міцними напоями, але він так боявся розповніти, що зводив свій денний раціон до мінімуму, а простіше – голодував… Коли він набирав вагу, то йому було боляче навіть стояти, тому він вирішив схуднути до 11 стоунів (154 фунтів) або застрелитися. Він жив на сухих бісквитах та содовій воді цілими днями, а щоб заглушити їдюче відчуття голоду, іноді готував моторошну суміш із холодної картоплі, рису, риби чи зелені, збризнутої оцтом, і пожирав цю страву, наче зголоднілий пес».
У двадцять років Байрон в Афінах переніс лихоманку. Зате виявилося, що під час хвороби він значно схуд, і усвідомлення цього факту украй потішило юного поета. Щоб закріпити успіх, він почав вчащати до турецьких лазень, а харчувався лише рисом та оцтом, розбавленим водою. Їжу Байрон вживав на самоті, сподіваючись, що ніхто не дізнається про те, як він морить себе голодом. Але відсутність папараці не врятувала його від розголосу цієї таємниці…
У часи знайомства зі Стендалем Байрон жив у віллі Діодаті на березі Женевського озера. Навіть не зазираючи в офіційну біографію, з самого цього факту можна логічно виснувати, що злидні, в яких Байрон попри своє знатне походження борсався з дитинства, на той час уже відступили під натиском шаленого літературного успіху та інших сприйтливих обставин. Поет уже міг дозволити собі розкіш – але на його раціоні це не позначалось аж ніяк! Снідав Байрон горнятком чаю з тоненькою скибочкою хліба, обідав – легким овочевим салатиком з тією ж таки сельтерською водою, злегка розведеною вином. В якості вечірнього делікатесу виступало горнятко зеленого чаю – звичайно, без молока та цукру. А щоб притлумити закономірне почуття голоду, поет курив сигари…
Чого слід було чекати? Правильно! Падіння імунітету та різкого погіршення стану здоров’я. І все це не забарилося. Тому що краще бути повною, але здоровою людиною, ніж дистрофічним утіленням аристократичної худорлявості! Цікаво, чи встиг зрозуміти це Байрон, уже смертельно хворий? І чи зрозуміють це коли-небудь мільйони таких самих знаменитостей і незнаменитостей, котрі намагаються довести свої пропорції до якогось нав’язаного шаблону?..

Наталка Гай