Борис Заходер: український єврей між Ґете та Вінні-Пухом

Йому тиснула корона дитячого письменника. Тиснула до гіркоти, інколи нестерпно. Та будь-які спроби позбутися її були безуспішними. Радянський поет, дитячий письменник та перекладач Борис Заходер, завдяки професійному таланту якого світ побачили російські переклади таких шедеврів, як-от: «Вінні-Пух та всі-всі-всі» А.Мілна, «Мері Поппінс» П.Треверс, «Аліса в Країні чудес» Л.Керролла, «Пітер Пен» Дж.Баррі, віршів Юліана Тувіма та багатьох інших, завжди вважав, що «титул дитячого письменника» закрив йому шлях у дорослу літературу.

 

Одружений з читачкою

Стверджувати, що письменник, який писав для дітей, їх (дітей себто!) не любив, було б неправильно. Бо й одружився він врешті-решт із власною читачкою. Справа в тому, що Борис Заходер завжди радо відповідав своїм маленьким читачам, і робив це особисто. І от одного дня він отримав листа від дівчинки на ім’я Галина:

Борис Заходер з дружиною Галиною

«Любий Борисе Заходер, я прочитала вашу «Мері Поппінс» та хочу дізнатися, що там було далі. Перекладіть, будь ласка, продовження, бо англійської мови я поки, на жаль, не знаю». Дівчинку надзвичайно здивувало, що улюблений автор відповів їй листівкою з теплими дружніми побажаннями та домашньою адресою у графі «відправник». Галинці Романовій надзвичайно подобалось його прізвище: затишне, щире та закличне. Заходер – «заходьте просто!». Так почалося це знайомство, яке згодом призвело до більшого – Галина Романова стала Галиною Заходер, дружиною письменника, та прожила з ним багато щасливих років.

 

Син бесарабського рабина та поліглот

Південна Україна – край багатонаціональний, і маленького хлопчика, що народився у сім’ї рабина Боруха Бер-Залмановича Заходера, з дитинства оточувало різноманітне мовне середовище. Містечко Кагул, що тепер належить Молдові, знаходилося на південно-західному кордоні України і було населено українцями, євреями, молдаванами, болгарами, поляками… Мабуть саме тому у майбутнього письменника прокинувся талант поліглота. Окрім державної російської, Борис Заходер володів багатьма мовами – українською, болгарською, польською, англійською, німецькою, ну й звісно їдишем.

Ілюстрація до вірша «Кит и Кот» («Кіт та Кит»)

Багата культурна палітра Бессарабії, крім того, давала йому могутній творчий поштовх, так, наприклад знаменитий вірш «Кит и Кот» («Кіт та Кит») безперечно з’явився на світ завдяки знанню української, де ці слова значно більш схожі і справді плутаються. Підтримував Заходер і дружбу з земляками – наприклад, Корнієм Чуковським, з яким колись разом вчився в Одесі. Чуковський навіть позичив Заходерам гроші, на які ті купили свій останній будиночок над річкою Яуза.

Борис Заходер був людиною південного темпераменту, тобто щирим, відкритим, дотепним жартівником – і вірші у нього точно такі, веселі та грайливі. Однак глибоко в душі Борис Заходер ховав невимовну тугу за своєю нереалізованою мрією – писати для дорослого читача. Як не парадоксально, у ті роки це була життєва драма не лише Заходера. В умовах радянської цензури багато письменників вимушено «прописувались» у дитячих редакціях, бо не мали можливості написати правду.

 

Спасибі золотим рибкам!

У літературу Заходер входив важко. Тоді він мав майже тридцять і дві війни за плечима – Фінську 1939 року, куди зголосився йти добровольцем, покинувши навчання у Московському літературному інституті ім. М. Горького, та Другу світову, куди потрапив уже автоматично. Через таке-от «ходіння в народ» свій письменницький, четвертий за рахунком диплом Заходер отримає значно пізніше. Четвертий – бо шукаючи свого шляху у житті, Борис спершу закінчив Московський авіаційний інститут, а потім біологічні факультети Московського та Казанського університетів.

Кожна з цих засвоєних юнаком галузей свого часу знадобляться йому у житті. Та першими, мабуть, Заходеру придалися знання, здобуті під час навчання на біологічному факультеті. Був час, коли його прекрасні дитячі вірші та переклади не потрапляли у жоден журнал чи книгу. Багатозначне мовчання редакторів немовби промовляло: «Навіщо літературі ще один поет, якщо є К. Чуковський, С. Маршак, С. Михалков, А Барто?». Однак за мовчання не платять гонорарів. А часи ті взагалі були не вельми ситими. І саме у цей непростий період Бориса Заходера врятували біологічні знання: він купував мальків, вигодовував їх у баночках, а потім продавав готових вже акваріумних рибок на пташиному ринку. Так поет заробляв на життя протягом кількох років. Але протягом цього часу Заходер залишався вірним собі: тобто продовжував писати вірші для дітей та пропонувати їх редакціям.

 

Справжній «таємний радник»…, справжній Ґете

Але у душі Борис Заходер не переставав горіти «дорослими перекладами», зокрема Йоганном Ґете, який для нього був богом та «таємним радником».

Саме з перекладів німецького класика для Бориса Заходера розпочався шлях у дорослу літературу. Вперше з творчістю Йоганна Ґете хлопечь познайомився у одинадцять років. Просто задля того, щоб «втерти носа Жуковському», малий спробував перекласти «Лісового царя» («Bon Goethee») Ґете.

З томиком німецького поета Заходер не розлучався протягом усієї Другої світової війни. А коли одного разу приятель подарував письменнику книгу Еккермана «Розмови з Ґете» – класик остаточно став частиною життя Бориса Заходера.

Неймовірне захоплення цим поетом визначало міру особливого ставлення Заходера до нього. У Ґете письменник знаходив гідного співбесідника, шукав відповіді на безліч життєвих та філософських питань. В архівах, які зберегла дружина поета Галина Сергіївна, є величезна папка чернеток – близько 800 аркушів, списаних дрібним почерком з обох боків, найбільш ранній з них датується 1946 роком. Аналізуючи ці переклади, окремі критики стверджують, що це не просто відтворення німецької поезії російською. Бориса Заходера, оминаючи будь-який пафос, можна назвати співавтором Ґете, оскільки до багатьох віршів класика Заходер робив часом по десять-двадцять варіантів перекладу.

В інтерпретації Бориса Заходера Йоганн Ґете постає перед читачем мудрим, дотепним та трохи епатажним. «У віршах Ґете часом були такі слова, які на той час редактори закривали трьома крапками, – усміхається в одному з інтерв’ю російській газеті дружина письменника. – Заходер їх теж перекладав».

«Без Бориса я ніколи б не побачив справжнього Ґете», – зауважує критик та літературознавець Бенедикт Сарнов.

Про близькість Бориса Заходера та Йоганна Ґете можуть навіть свідчити кілька доленосних збігів: обидва народилися в один день – 9-го вересня, обидва у віці 49 років кинули місто і переїхали жити у сільську місцевість, обидва прожили по 82 роки.

Наприкінці життя Борис Заходер (він помер 7-го листопада 2000 року), почав упорядковувати приблизний покажчик перекладів Ґете, очевидно, готуючи їх до друку, але завершити його не встиг. У комп’ютері письменника залишилися близько двох тисяч файлів з «ґетівськими» матеріалами.

Та чи можна стверджувати, що шлях Бориса Заходера у дитячій літературі – це лише вимушений крок, що був продиктований виключно обставинами? Навряд чи! Адже тоді російські читачі не мали б змоги познайомитися з Вінні-Пухом (образ кумедного ведмедика, за словами дружини поета, списаний Заходером з нього самого), Алісою, Мері Поппінс та багатьма іншими героями: кумедно-харизматичними, розумними та повчальними. І свідченням того, що Заходер, працюючи з творами для дітей, зайняв-таки своє місце під сонцем, є всенародна любов до його творів. Любов дитяча і не тільки! А пошуки Заходера у перекладах німецького класика Йоганна Ґете, його духовна спорідненість з ним свідчить лише про глибину його світогляду, неосяжність та різноплановість творчого таланту.

 

Тетяна Землякова