Нобелівська лауреатка Еліс Мунро реабілітувала жанр коротких історій

 

Цього року Нобелівський комітет вирішив присудити премію не заполітизованим авторам, як це спостерігалось упродовж останніх років, а письменниці, проза якої відтворює долю і глибини переживань маленьких героїв, точніше героїнь.

Alice-Munro-1

Еліс Мунро, яку журі нарекло «майстром сучасної короткої прози», стала 13 жінкою, що отримала Нобелівку з літератури, другим лауреатом із Канади і нарешті вперше за багато років – не романісткою.

 

Що ж до самої Мунро, то, якщо вірити канадським ЗМІ, перемога для неї – цілковита несподіванка. «Я знала, що мене номінували, але ніколи й не думала, що її отримаю», – заявила письменниця в одному з інтерв’ю. А за словами її доньки, Мунро навіть забула дату оголошення лауреата.
На думку письменника, публіциста й літературознавця Андрія Бондаря, Україна кепсько знайома з цією письменницею, якщо не сказати зовсім, але «це свідчить погано не про Еліс Мунро, а про українських перекладачів і видавців, які досі не звернули на неї увагу»

.

«Я познайомився з її прозою випадково. 1996 року Соломія Павличко подарувала мені збірку її оповідань “Friend of My Youth”, де головна героїня, точніше, оповідачка, за якою вгадується реальна авторка, описує вигадану історію своєї матері. Весь світ цінує Мунро за особливо уважний підхід до жіночої душі, тонкий психологізм і літературну майстерність. Я не претендую на оцінку рішення журі, але погоджуюся з вердиктом: Мунро – письменниця з “вищої ліги” світової літератури», – наголошує у коментарі Тиждень.ua Андрій Бондар.

 

Попри те, що премія дозволяє отримати переможцям шалені наклади і переклади всіма мовами світу, на думку Дубинянської, «українські видавці не пам’ятають про нобеліатів довше, ніж поки оголошення премії є новиною». Тож, сподіватися на те, що жіночі історії Мунро вийдуть українською найближчим часом не варто. Зрештою, для таких випадків існують електронні книгарні, на яких творчість канадійки, зокрема англійською, представлена сповна.

Інший момент – заслуга Мунро у реабілітації короткого жанру.

 

«Оповідання в усьому світі є незаслужено занедбаним жанром. Автори оповідань і новел зазвичай таких почесних нагород не отримують з причини цілковитого засилля жанру роману, складають певну субкультуру, умовно кажучи, літературних невдах. Видавці часто-густо відмовляються від видання збірок оповідань лише через неформатність. Тому оповідання парадоксальним чином виявляється викинутим на марґінес літературних процесів, в яких навіть поезія отримує прихильнішу оцінку. А це несправедливо”, – зазначає Бондар.

Тож, хоч 82-річна письменниця заявила, що більше не писатиме, завдяки своєму нобелівському визнанню вона реабілітувала короткий жанр і підбадьорила авторів оповідань-новел з усього світу.

 

Тиждень.ua