Шекспіра розпізнали через поганий почерк

*Професор Техаського університету Дуглас Брустер (Douglas Bruster) заявив про знаходження нових доказів причетності Вільяма Шекспіра до пізньої редакції «Іспанської трагедії» Томаса Кіда, пише The New York Times. Вирішальним аргументом для дослідника стали почерк та авторська орфографія драматурга.

 

«Іспанська трагедія», написана в середині 1580-х, вперше була видана в 1592 році. За десять років твір, що поклав початок жанру «трагедії помсти», кілька разів перевидавався, а в 1602 вийшов у розширеному вигляді – до тексту було додано п’ять фрагментів загальною чисельністю в 325 рядків. Існує гіпотеза, що автором доповнень міг бути Шекспір.

 

У 2012 році авторитетний англійський шекспірознавець Брайан Вікерс (Brian Vickers) використовував комп’ютерну програму, яка розпізнає лексику і фразеологію, для порівняння цих 325 рядків із шекспірівським каноном. Він дійшов висновку, що з великою часткою ймовірності великий драматург брав участь у написанні доповнень до «Іспанської трагедії». Брустер, відштовхуючись від вишукувань Вікерса, зробив такі ж висновки, але вже грунтуючись на специфіці почерку Шекспіра.

 

Зразків почерку Шекспіра не збереглося, за винятком трьох рукописних сторінок (зберігаються в Британській бібліотеці), які переконливо приписують драматургу. Вони є частиною п’єси, присвяченої життю Томаса Мора, знаменитого англійського гуманіста і лорда-канцлера Генріха VIII. На цих сторінках видно деякі особливості почерку автора, через які складачі могли неправильно трактувати написане і робити помилки.

 

Оскільки рукописного тексту доповнень до «Іспанської трагедії» не збереглося, Брустер порівняв надрукований варіант п’єси з трьома рукописними сторінками «Томаса Мора» і знайшов між ними відповідності. Дослідник визначив 24 часто вживаних варіанти скороченого написання слів, які, ймовірно, могли ввести складачів в оману. Зокрема, автор рукопису скорочував подвоєні приголосні, прибирав останню букву «е» у багатьох словах чи міняв закінчення минулого часу-ed на-t.

 

На підтвердження своїх слів дослідник пропонує порівняти, як могли б виглядати деякі рядки з доповнень до «Іспанської трагедії», якби гаданий почерк Шекспіра був зрозумілий правильно. Наприклад, в одному фрагменті словосполучення «I, or yet», за словами Брустер, може виявитися скороченим ім’ям Ieronimo (Ier), і тоді монолог одного з персонажів, який здавався безглуздим, виявляється зрозумілий. «Те, що ми приймали за дурно написані рядки, – насправді поганий почерк Шекспіра», – заявив Брустер.

 

Кілька шекспірознавців, у тому числі редактор і вчений з Університету Невади Ерік Расмуссен, підтримали гіпотезу Брустера. За даними видання, Расмуссен навіть планує включити доповнення до «Іспанської трагедії» до збірки п’єс Шескпіра, який випустить театральна компанія Royal Shakespeare Company в листопаді 2013 року. У той же час інші вчені, наприклад оксфордський професор Тіффані Стерн, редактор-консультант знаменитої видавничої серії Arden Shakespeare, сумніваються у висновках Брустера.

 

Ідею про те, що додаткові рядки до твору Томаса Кіда написав саме Шекспір, вперше висловив англійський поет Семюел Тейлор Кольрідж в 1833 році. Він вказував на те, що драматурги єлизаветинської епохи, в тому числі Шекспір, часто засновували свої п’єси на творах інших авторів, розширюючи і допрацьовує їх сюжет, або виступали співавторами одного і того ж твору. Також існує версія, що додаткові рядки до «Іспанської трагедії» написав драматург Бен Джонсон за замовленням антрепренера Філіпа Хенслоу. Основним аргументом проти авторства Шекспіра досі служило припущення про те, що ці 325 рядків написані занадто погано.

lenta.ru