Три українські п’єси покажуть у Лондоні

Один з провідних театрів Лондона у березні присвятить майже тиждень знайомству з сучасною драматургією України, а також Грузії. Royal Court Theatre проводить читання п’єс трьох молодих українських авторів. Цей театр називає себе театром авторів, і там часто ставлять нові п’єси і твори з інших країн. Представники театру спеціально побували у Києві та Львові, і їх цікавили саме п’єси, що відображають реалії сучасного життя в Україні. Подробиці вдалося довідатися від Рорі Малларкі, який перекладав ці п’єси англійською і якому допомагав його особистий досвід.

– Я жив у Киргизстані один рік і багато подорожував Росією, Україною. Я знаю російську і трохи українську мову – це теж допомагає. Але, зрештою, драма і театр виражають те, що ми усі поділяємо незалежно від національності. Коли перекладати почуття і мотивацію шляху героїв – це універсальне. Мені лише треба вибудувати лінгвістичну структуру для найкращої передачі цього англійською мовою.

– Попри універсальність людських цінностей, що особливого у п’єсах, які ви перекладали?

– Вони дають дивовижну можливість зазирнути в сьогоднішню Україну, що для людей буде дуже цікаво. Крім того, усі три вони мають спільне: неймовірно потужну жінку-героїню у центрі п’єси. Дві п’єси написані жінками і одна – чоловіком. І в двох ідеться про життєвий шлях сильної жінки. А третя п’єса, написана чоловіком, розповідає про групу слабодухих чоловіків-пияків і, знову ж таки, про жінку, яка є повністю протилежним до них джерелом енергії, що веде цілу п’єсу вперед.

– Реалії життя в Україні можуть бути досить складними і навіть депресивними. Чи усі ті п’єси про сумне життя?

– Усі три українські п’єси – про місто. Село не репрезентоване. Економічні умови цих п’єсах показані через героїв, які переважно не мають досить грошей, часто залежні від алкоголю. Це реалії, які можна назвати сумними, але загалом вони через гумор показують, як українці, та й не лише українці, дивляться на життя.

– Чи українські погляди відрізняються від універсальних поглядів на проблеми?

– Зовсім ні. В одній з п’єс Оксани Савченко йдеться про людей з кредитною проблемою. Молоді люди придбали квартиру, але не мають грошей, щоб зберегти її. Ви можете сказати, що це специфічні проблеми киян, яким будівельні фірми пропонують гроші, щоб виселити людей тощо. Але, знову ж таки, і в нашій країні зараз важко тримати позику на придбання житла. У Лондоні важко винаймати житло. Отже, я думаю, що тут українці побачать свої проблеми, а британці побачать свої.

​​
– Чи було щось втрачене при перекладі, що неможливо передати?

– Я намагався якомога більше передати англійською мовою усі відчуття і жарти, наприклад, я не перекладав, а шукав відповідників в англійській мові. Треба брати героя і намагатися зрозуміти, що він хоче сказати. Саме так це можна передати, а не перекладаючи слово в слово. Наприклад, у п’єсі Жені Марковського було чимало лайливих слів. Те, як на лайку дивляться в моій країні, напевне, відрізняється від України. У творі це дуже специфічна ситуація: група чоловіків п’є і лається матом. У Британії лайку можна чути частіше. Крім того, російською та лайка потенційно лунає більш образливо, ніж англійською. Я знаю, що у Києві на цій п’єсі деякі глядачі виходили, почувши лайку. Також я знаю, що лайливі слова не дозволяють використовувати в субсидованих постановках в Україні. Але тут Royal Court Theatre відомий п’єсами з досить провокативними темами, і там може лунати чимало лайки.

– Що, на Вашу думку, в українській культурі особливого, на що українцям варто зосередити увагу?

– Нещодавно я подорожував Карпатами. Мені дуже сподобалася Гуцульщина: і культура й історія. Але конкретно я б наголосив на величезній важливості української мови. Як людина, що починала з російської, я не мав жодного уявлення про багатство і красу української поезії і літератури, але в останні роки мені відкрилися очі. Без жодних намірів братися за політику я б сказав, що в ситуації України між Європою і Росією я вважаю: важливо триматися за мову, бо що таке народ – це мова!

Радіо Свобода