Сценарист: «Іноземцям складно відчути колорит мови»

– 10 років тому для мене великими грошима були 5 тисяч доларів. Зараз треба додати ще два нулі, щоб на цю цифру подивився круглими очима і взявся писати, – каже білоруський сценарист Андрій Курейчик, 33 роки. За його сюжетами зняли російські комедії «Любовь-морковь», «Елки». Восени на екрани вийшов український серіал «Одеса-мама», до якого писав сценарій із киянином Олександром Качаном.

– Іноземцям складно відчути колорит мови. Мені простіше було сконструювати історію, ніж розписувати тонкощі, пов’язані з духом Одеси. Качан привніс більше одеського стилю. Хоча деякі деталі я додав від себе. Наприклад, хазяйка моєї квартири була така справжня одеська тітка. Весь час повторювала: «Ти білорус, тебе по-любому обдурять, стережися». І сама ж перша обдурила – закрутила за ту квартиру нереальну ціну.

Говоримо з Андрієм у кав’ярні в центрі Мінська. Він замовляє собі порцію дерунів і російське пиво. Розповідає, що перші гонорари заробив студентом юридичного факультету. 2001-го його п’єсу «П’ємонтський звір» взяли у МХАТ.

– У мене було 10 примірників, більше роздрукувати не міг – дорого. Відіслав порівну: п’ять – у білоруські театри та п’ять – у московські. Відгукнувся лише Табаков. Олег Павлович запросив до Москви. Примусив сходити на багато вистав його театру, доки я підписав угоду на постановку. Заплатили 2 тисячі доларів. Досі на практиці в юридичній фірмі я заробляв максимум сотню доларів на місяць.

Як почали писати кіносценарії?

– Випадково. Білоруська режисерка, яка мала види на мою п’єсу «Виконавець бажань», приїхала на одну з московських кіностудій. Щось монтувала, а текст поклала на стіл. Повз проходив директор студії, погортав і відніс продюсеру. Тому сподобалося, і мене запросили на зустріч. У ресторані «Пушкін» на Тверській, як зараз пам’ятаю: тільки відкрив меню – одразу стало погано від кількості нулів. Москвичі хотіли купити права на п’єсу, але я попросив дозволу самому переробити її на сценарій. Придумав, по суті, зовсім іншу історію. Спільним було хіба те, що герої мінялися тілами.

Поїхав до Мінська, все переписав, вислав перші 30 сторінок – замовнику сподобалось. А вже потім почалася справжня робота. Коли фільм «Любовь-морковь» із Гошею Куценком і Крістіною Орбакайте за перший тиждень прокату зібрав 6 мільйонів доларів, я був шокований. У той час російські фільми, за винятком «Дозорів», не збирали нічого.

Кажуть, що вас приковували наручниками, доки не напишете другу частину.

– До такого не доходило. Але зі мною розмовляли дуже серйозно, солідні люди. Вони ж утрачали шалені гроші у разі провалу. На першій частині підтискали терміни. Мене відправили у пансіонат для престарілих. За тиждень не дописав – звідти ні ногою. Забезпечили водою, їжею, комп’ютером – і я сидів там, як раб. Буває, що такий стрес допомагає. Якщо розслабишся, сценарій стає менш гострий. Але іноді тиск заважає, особливо коли пишеш комедію.

Сценаристу можна помилитися лише раз – як саперу. Схибив – і вже не покличуть. «Любовь-морковь» писав про себе і дружину. Але ми не схожі ні на Гошу, ні на Крістіну. Я здивувався, що фільм так добре пішов. Виявилося, що люди хочуть цього сімейного впізнавання, побуту, кумедних сварок, і щоб усе по-доброму закінчувалося.

Часто берете ваших героїв із життя?

– Одна з них хотіла на мене навіть до суду подати. У сценарії зберіг ім’я і прізвище – Юля Маєвська. Назвав картину «Юленька. Зло». Але продюсери сказали, що для прокату в Україні в назві треба залишити просто «Юленька». Писав про своє перше кохання. Дівчинка здавалася такою дитиною, квіточкою, але жалила, як змія. Мої тодішні кошмари й перейшли у сценарій трилера.

Газета по-українськи