Прем’єра в театрі Лесі Українки: вистава про мову

На Новій сцені Театру імені Лесі Українки відбулася прем’єра вистави “Пробудження весни” за п’єсою Франка Ведекинда, написаної в 1891 році. Опус німецького класика, колись скандальний через немислимі в ті часи публічні розмови на сексуальні теми, поставила німецький режисер Катрін Кацубко.

У виставі, що розповідає про проблеми статевого дозрівання, яке несе конфліктами з усім світом, разом з українськими акторами грають також виконавці з Німеччини. Так що глядач чує тут українську, російську та німецьку мову (до речі, перша чомусь отримала тільки безсторонні репліки “недобрих” і “дурних” батьків і вчителів). Різномовність несе в спектаклі певне смислове навантаження – особливо у світлі нового закону про мови. Нам ніби дають зрозуміти, що причини нерозуміння між людьми кореняться не в мовних і національних відмінностях, а набагато глибше. Ми стаємо глухими один до одного через зосередженості на власній персоні або, просто кажучи, через егоїзм.

 

Втім, режисер, слідом за автором акцентує нашу увагу тільки на душевній “глухоті” батьків і все своє співчуття віддає незрозумілим дітям (жанр п’єси позначений як “дитяча трагедія). У створеному з величезних кубів і паралелепіпедів чорно-білому світі немає місця складності і смисловим нюансам світу різнобарвного. Стикаючись з тотальним нерозумінням дорослих, підлітки втрачають не тільки релігійну віру, їх нігілізм поширюється і на елементарні моральні ідеали. Вони не вірять ні в любов, ні в самопожертву, не розуміють, навіщо прийшли в цей світ, вважають, що “все життя – нестерпна підлість”, тому разом з пожадливістю, яка їх мучить, переживають і суїцидні настрої.

Будучи передвісником ідей Фрейда про те, що нижчою природою людини рухає лібідо, сексуальний потяг, Ведекинд, сам того, схоже, не усвідомлюючи, передбачив іншу ідею батька психоаналізу: ерос і танатос, жадання і прагнення до смерті, як до способу звільнення від нав’язливих і нереалізованих бажань, знаходяться в безпосередньому зв’язку.

 

Твір Ведекинда критикувало не тільки консервативне суспільство, інші передові поети і мислителі того часу вважали його порожнім і претензійним. Наприклад, Олександр Блок не бажав “слухати німця, який колупає зубочисткою в зубах і зовсім знемагає від ситості”. Він писав, що “наше життя вище і більше… поганенького життя”, відображеного в “Пробудженні весни”.

П’єсу почали ставити через півтора десятка років після її написання – спочатку Макс Рейнхардт в Німеччині, а через рік – Всеволод Мейєрхольд в Росії. Під кінець минулого століття п’єсу, текст якої безнадійно застарів після “сексуальної революції”, поставив у Москві наш земляк Роман Віктюк, який також виявляв останнім часом живий інтерес до “статевих питань”, які людство пов’язує з ідеалами свободи. “Пробудження весни” говорить про зворотне: культ тіла і всього, що пов’язане з ним, не тільки не дарує бажаної свободи, але ще більше нас поневолює.
Газета по-українськи