Криптологам планети пропонують зламати код кіберпанкової поеми Вільяма Гібсона

У далекому 1992 році письменник Вільям Гібсон, художник Денніс Ешбо і видавець Кевін Бегос-молодший створили своєрідний арт-проект – поему «Агріппа (Книга мертвих)», яка поширювалася на дискеті, вбудованій в обкладинку художнього альбому Денніса Ешбо. Програмна оболонка, написана для Mac System 7, у процесі читання поеми перетворювала її текст в нечитабельний набір символів без можливості відновлення.

Чомусь досі ніхто не взявся розібратися в роботі програми самознищувального тексту. Проте нещодавно аспірант Університету Торонто, Куінн Дюпонт, запустив свій власний проект під назвою Cracking The Agrippa Code: The Challenge («Зламати код Агріппи»), де пропонує криптологам з усього світу пояснити, яким чином програма самознищується.

На сайті проекту розміщено текст поеми, виконавчі файли «Агріппи» під Mac System 7, фрагменти вихідного коду на Lisp, відскановані з роздруківок, емулятор Mini vMac, прошивка Mac Plus і операційна система System 7.0.1, дізассемблер m68kdis, змінені бінарні коди (програма змінює себе після запуску в емуляторі) та інші допоміжні матеріали.

За успішний аналіз і повний технічний опис «механізму самознищення» учасникам змагання пропонується повне зібрання творів творця жанру кіберпанк – Вільяма Гібсона, одного із співавторів проекту «Агріппа».

Спочатку ідея цього проекту належала Кевіну Бегосу, який, незважаючи на свою роботу комерційного видавця, був вкрай незадоволений ​​комерціалізацією світу мистецтва. Саме він запропонував художнику Деннісу Ешбо створити «художній альбом для комп’ютера, що самознищується». Ешбо вже кілька років товаришував з Гібсоном, якого також зацікавила пропозиція Бегоса.

Проект «Агріппа» цілком вдався. Автори його досхочу потішилися над сучасним книговидавничим бізнесом і притаманною йому бюрократією. Наприклад для того, щоб зареєструвати свої авторські права на альбом і поему, Ешбо знадобилося за законом відправити дві копії «Агріппи» в Бібліотеку Конгресу, службовці якої зобов’язані були класифікувати цю роботу. Однак для цього з нею треба було ознайомитися. А ознайомитися з нею можна було тільки один раз – зі зрозумілих причин.

9 грудня 1992 року в Нью-Йорку поему прочитав ілюзіоніст Пенн Джіллетт. Текст поеми одночасно проектувався на великий екран позаду самого читця; все це знімалося на камеру і транслювалося відразу в кілька інших міст. Сама поема зберігалася на спеціальному магнітному диску в вакуумованому корпусі.

Зрозуміло, на наступний же день копія тексту, швидше за все перехоплена з камери трансляції на великий екран сцени потрапила на BBS MindVox, а вже звідти розійшлася по всьому світу.

За матеріалами Новости литературы