Жорстка критика класика. У Львівському «Кабінеті» позаочі образили Ліну Костенко?

У відомій літературними зустрічами львівській кав’ярні «Кабінет» зробили аналіз прозової книги Ліни Костенко «Записки українського сашашедшого», невтішний для авторки. Їй закидають плутанину з професійною та самодентифікацією головного героя, поверхневість і схематичність письма, пропаганду, і навіть говорять про маразм авторки. Аналізували твір письменники та літературознавці Юрій Кучерявий, Віктор Неборак та Ігор Котик.

Маскою літературні критики назвали головного героя твору роману Ліни Костенко через його схематичність та неправдоподібність. Юрій Кучерявий зауважив, що герой працює системним адміністратором, а зоветься програмістом. Решта працюють дистанційно, зокрема в Індії чи навіть Україні, де у самому Львові діє три великі фірми, середньостатистичні спеціалісти з ІТ-технологій пишуть програми для світових брендів і заробляють по 3-5 тис. євро, що в українських реаліях дозволяє жити більш як достойно. На думку львівського поета, Ліна Василівна узагалі не має уявлення, про що пише. Для неї усі ці технологічно обізнані люди – комп’ютерники.

Окрім плутанини з професійною приналежністю, тривожать також й індивідуальні психологічні характеристики головного героя. Ігор Котик пояснює, що попри відсвятковане у 2000 році 35-річчя, «програміст» мислить як підстаркуватий панок у руслі «Краще б тої незалежної України узагалі не було». До всього, у мовленні програміста постійно звучать феміністичні нотки, ностальгія за минулим та обурення з приводу сучасної української літератури як відбірного лайна. Юрій Кучерявий наводить приклад, що викликає хвилю реготу в слухацькій авдиторії. Він питає: Який притомний програміст міг би сказати фразу на кшталт: «Мужчини, як явище перевелися»?. Додатково наголошує, що програміст (!) Ліни Костенко є фанатом Петрарки і Маланюка.

Віктор Неборак спробував виправдати таку неуважність і поверхневість Ліни Василівни. Можливо, сказав він, їй потрібно було виговоритися? Вона, як і всі ми, болісно переживала Міленіум, мала відчуття, що усі події, котрі відбуваються навколо – дуже-дуже важливі. Тому фіксувала сітку подій весь час. Вийшов щоденник, але це не дуже цікавий жанр. Тим паче, щоденник передбачає відкритість у приватному житті, а це вдвічі ризиковано. Тож Ліна Костенко вигадує цього програміста, аби під цією маскою ще за життя і виговоритися, і зберегти свою приватність. Починається «гра в програміста», бо часом Ліна Василівна забуває про свою маску і починає говорити сама.

Окрім сюжетної лінії із програмістом, критику викликав і формат твору. Юрій Кучерявий заявив, що, на його думку, «Записики самашедшого» узагалі не роман, а соціальний памфлет. У такому випадку, додав Неборак, автор не ставив собі суперестетичних завдань і нагнітаючи негатив та тривогу, повністю ігноруючи будь-які позитивні зрушення у соціумі, намагався розбудити у читачах відчуття традиційної тяглості поколінь (Хіба ревуть воли, як ясла повні? – додає хтось зі слухацької авдиторії). «Але, – застерігає Неборак, – хіба в нас література – це засіб пропаганди?», – відсилаючи нас до радянських реалій. Такий досвід раз і назвжди мав би відучити українських літераторів від спроб поставити письменство на рейки вірної служби якій би то не було ідеології, навіть проукраїнській.

«Ліна Василівна змаразматіла!», – робить висновок з прочитаного Кучерявий і закликає рецензентів «копати глибше», бо книга іменитої української поетки переповнена рефлексіями на тексти, виставки, соцільно-культурні події, де дійовими особами є наші сучасники.

Якщо вірити Ліні Костенко, то усі ми – представники недонації, якийсь конгломерат, що поступово перетворюється в купку божевільних людей. Львівські літературні критики вважають, що й така позиція має право на існування, але на неї потрібно реагувати: підтверджувати або заперечувати, аналізувати та вивчати. Бо в українській культурі ще з 90-тих склалася така дивна традиція, що про сучасну літературу, як про дорогого покійника, говорять добре або мовчать.

Серед позитивів твору Юрій Кучерявий назвав афористичність авторки.

За матеріалами ЗІК

Послухати запис з “Кабінету” можна на сайті Мистецького об’єднання “Дзиґа”.

  • Mavka

    Оце вже прискіпались…

  • Леонід

    Кучеряві котики дуже схожі на персонажів байки Крилова "Слон і моська". Між іншим, Толстой навіть у Шекспіра знаодив чимало недоліків. Але це зовсім не позначилося на його авторитеті.
    Якщо Неборака (як вінпотрапив у цю компанію?) та вже названих "літературознавців" колись так зустрічатимуть, як Ліну Костенко хоча би у Львові, а не всуціль зросійщеному Харкові,буде гарно. Але… Писав Глібов, як "Синиця славу розпустила, що хоче море запалить. Що море буцімто згоритть – така бач, є у неї сила".
    Я мрію, щоб Ліна Василівна ще довго-довго була з нами. Таких, як вона, одиниці, і всякі піґмеї хай не простягають до неї руки.

    • Цікавий

      Ви гарно цитуєте Глібова. Але права на критику ніхто не відміняв. В тому числі і на критику Костенко

  • анна

    Насправді Кучерявий сказав: "Дуже легко сказати: Ліна Костенко змаразматіла"… Але інтелектуалам потрібно реагувати на її закиди

  • Тетяна

    Дуже дивна і прикра реакція великого майстра на критику. Яка дивна гординя! Адже у театрі на неї чекали тисячі поклонників її творчості, спраглих хоч на якесь живе слово у наші часи “влади темряви”. Знехтувала ними. Так, генії бувають нестерпні у спілкуванні. Але вимагати глобального поклоніння – це вже занадто…

  • Margo

    і мені той твір не сподобався, але головний герой – не програміст, а торговий агент
    хакер – то його зведений брат (син другої батькової дружини)

  • Assolka-katya

    Ліна Василівна, безумовно, мала рацію, коли казала, що “мужчини, як явище перевелися”. І це 100-відсотково підтверджує той факт, що Кучерявий-Котик-Неборак (гоп-компанія чоловічої статті), заховавшись у львівській кав’ярні, обливала брудом визначну поетесу, яка назавжди увійшла в історію світової літератури й стала окрасою українського письменства. Вони не взяли до уваги ані геніальний талант жінки, ані її вік. А все тому, що бездарі вирішили попіаритися за рахунок чужого таланту. Мені ж, як і Ліні Василівні, болить те, що в Україні не лише вироджуються чоловіки, але й моральність, державність і національна свідомість. Вона не в “шароварщині” і показусі, як це прийнято у Львові. Вона у відсутності корупції, вона у порядності влади, законності, демократії. В такій країні депутати самовільно не продовжують собі термін “на престолі” на два роки, а дотримуються Конституції. А люди не сліпими кошенятами спостерігають за цим беззконням, а активно відстоюють справедливість. То де ж ви, українські чоловіки? Саме такою була ідея книги Ліни Костенко і цим вона цінна. А ви, шановні “критики” докопуєтеся до формальних дрібниць. Прихиліться перед громадянською позицією цієї мужньої жінки! І будь чоловіком, Кучерявий-Котику-Небораче!

    • біскуп

      А ви книжку читали? Здається, що ні

    • біскуп

      А ви книжку читали? Здається, що ні