Гордість, упередження та пунктуація Джейн Остін

Бездоганний і зразковий літературний стиль авторки “Гордості та упередження” виявився справою рук вмілого редактора.

Як з’ясували дослідники, справжні рукопиви Джейн Остін грішили вадами пунктуації, невілим використання прописних літер, зайвими тире тощо.

Автором міфу про бездоганність Остін насправді був брат Генрі, який 1818-го, за рік по її смерті заявив: “Усі вийшли з кінчика її пера”.

Сама письменниця теж непогано відгукувалася про власну творчість, порівнюючи себе з майстром мініатюри зі слонової кістки, який працює тонким пензлем.

Утім, найбільший внесок у по-справжньому елегантну прозу Остін зробив редактор Вільям Гіффорд, який працював над текстами, доводячи їх до публікації. Такий висновок зробили фахівці після порівняльного аналізу рукописів та друкованих версій романів письменниці.

Гіффорд ліквідував завірюхі з тире, які полюбляля Остін, полірував фрази за допомогою вишуканого застосування ком та приводив пунктуацію до нормальної.

“Чи робить це її меншим генієм?”  – запитує Кетрін Сазерленд, професор факультету англійської мови та літератури Оксфордського університету.

“Я так не думаю. Насправді я вважаю, що це робить її більш цікавою, і набагато більш сучасною та інноваційною письменницею, ніж вважалося. Зокрема, використання тире для посилення емоційного впливу на читача, вражає: ви маєте чекати Вірджинії Вульф, щоб побачити що-небудь подібне.”

Її тире не подобалися Гіффорду, літературному редактору видавництва Джона Мюррея, який також співпрацював з лордом Байроном, іншим аматором розкидати тире жменями.

Кардинальне редагування було звичайною практикою у ті часи і професор Сазерленд не виявила доказів того, що Остін заперечувала проти цього.

“Її стиль набагато більш інтимний і розслаблениий, більш розмовний, – твердить дослідниця. Її пунктуація значно більш вільна, схожа на ті недбалості, яких припускаються наші теперішні студенти.”

“Вона використовує букви і підкреслення, щоб наголосити на словах, які вважає важливим, таким чином наближаючи нас більше до мовлення, ніж до друкованої сторінки.”

Ґардіан