Дослідники знайшли 21 книжку, написану Віктором Януковичем

Що точно по собі залишить Віктор Федорович – так це солідний науковий доробок. Життя Януковича протікає в іншій реальності і, як кажуть, якщо Антон Чехов для лохів і писав драматургію, то для нормальних пацанів він лабав саме вірші.

В бібліотечних архівах копирсалася Соня ПОЛЧОК

Науковий рівень Віктора Януковича – епічна тема українського суспільства, як політично заангажованого, так і звичайного посполитого. Деякі одкровення, які час від часу ми чуємо від цього персонажа примушують поставати під сумнів заслуженість його перебування в Президії Національної Академії Наук України та статус академіка АЕНУ разом із кваліфікацією «магістра міжнародного права».

Заглянувши в каталожні скриньки бібліотек, ми відкриємо, що Віктор Федорович – це цілий науковий пласт. Він вважаєься автором праць з найширшого спектру наукових знань. Принаймні, в фондах  Національної бібліотеки України імені Вернадського зберігається близько трьох десятків назв його робіт різноманітної тематики – це більше, наприклад, ніж всіх бібліотечних книг, присвячених помаранчевій революції.

Настільна книга Дмитра Табачника

Не кажучи про те, що деякі його наукові розвідки з невідомих причин у найбільшій книгозбірні не значаться. Наприклад, в деяких документах він значиться автором праць «Состояние и проблемы деятельности банков в Донецкой области» та упорядником другого тому трьохтомника «Менеджмент инвестиционного проектирования и планирования”, написаними наприкінці дев’яностих, які не знаходяться ні на сайтах бібліотек, ні навіть пошуковими машинами. Вікіпедія скромно припускає, що з-під пера нового Президента України вийшло близько тридцяти робіт.

«Офіційний сервер» (цікаво, чи знає наш професор слово «сервер»?) бравурно рапортує про те, що «широке коло наукових інтересів Віктора Януковича відображають понад 50 монографій та інших друкованих праць». Істина, певно, лежить десь середині, блогери ж нарахували двадцять один оригінальний твір Віктора Федоровича.

Неважко помітити, що поточний стан справ в Україні не сильно впливав на наукові пошуки Віктора Федоровича.

Його наукові доробки виходили приблизно з однаковою регулярністю і за часів прем’єрства при Кучмі, і за часів прем’єрства при Ющенку, і часів балотування в Президенти, і за перебування в опозиції.

Я не маю певності, що він це все читав, чи принаймні чи зможе вимовити деякі заголовки із своїх творів. Але ж і тим цікавіше подивитися на це чудо: абсолютно штучно створеного вченого з віртуальним творчим доробком.

Ба більш: доробком, який він ніколи не бачив, але з яким увійде в наукову історію таким же безсумнівним автором, як в неї був вписаний вигаданий герой Огілві у відомому романі Оруела.

Праці Януковича переживуть його в бібліотечних фондах, в депозитаріях, в реферативних журналах і ВАКу. Каталоги його дисертацій навіки залишаться на відповідних стелажах а студенти майбутнього будуть вписувати їх у список використаної літератури.

Янукович-вчений нам цікавий, як концептуальний мистецький проект в тій науковій сфері, в якій по суті своїй немає місця для концептів.

Отже, як неважко помітити, за виключенням одної-єдиної праці про банки (це при тому, що до чого-чого, а до банківської діяльності Янукович ніколи не мав ніякого стосунку, тим більше в Україні і так спостерігається явний перебір політиків-банкірів при владі), переважно Віктор Федорович спеціалізувався на управлінській тематиці.

Можна припустити, що шлях в науку дивним чином співпав з призначенням Віктора Федоровича спочатку заступником голови, а потім головою донецької обласної державної адміністрації. Дивно, але керуючи автобазою, йому не було коли думати над внеском у вітчизняну науку.

А от уже 1996-го року, як тільки майбутній президент переходить з посади керівника об’єднання «Донецькавтотранс» на управлінську роботу, так одразу ж з-під його пера виходить кандидатська дисертація на тему «Реформирование территориальных крупных хозяйственных структур автотранспорта (на примере Донецкой области)».

Це його улюблена робота, первісток. І хоча перу Віктора Януковича належить чимало книг – як наукових, так і популярних, фотоальбомів і (як це не парадоксально) збірників виступів, вона незмінно присутня в усіх його біографіях.

Очевидно, що в цій науковій розвідці Віктора Федоровича (захищена в Інституті економіко-правових досліджень НАНУ) дійсно було використано якісь наробки самого дисертанта часів його важкої водійської роботи. Ба більше: це дисертація за його спеціальністю «автомобілі та автомобільне господарство», отриманою ще в 1980 році.

З іншого боку, для нас має дивно звучати саме слово «реформирование» відносно Януковича як управлінця – Віктор Федорович в своєму радянського штибу костюмі, застібнутому на всі ґудзики завжди сприймався швидше як консерватор, як людина, зрощена командно-адміністративною системою і яка не має уявлення про функціонування інших економічних систем, окрім цієї.

Більше того, та сама автобаза ВО «Орджонікідзевугілля», з якої починав свою трудову кар’єру новий Президент, знаходиться зараз в досить жалюгідному стані, попри все «реформування».

Наукові звання розповсюджуються, як повітряно-крапельні інфекції – від хворого (титулованого кандидата, доктора наук) передаються до ще здорового (аспіранта). Пару спільних праць, квіти на захисті – і ось ви вже інфікований науковим ступенем.

Щоб гарно оступенитись, потрібно мати все ж таки якісь публікації, які, зрозуміло, миттєво з’являються в співпраці з науковими працівниками інституту. Одна з них має навіть надмірно розумну назву «Экономико-правовые основы применения финансового лизинга в системе территориально-производственных объединений автотранспорта Украины».

Що поробиш, граніт науки – він нелегкий.

Це вже пізніше Віктор Янукович буде обмежуватись не якимось скромним авторефератом, а візьметься редагувати цілі збірники.

Зокрема, в 2002 і 2004 роках Віктор Федорович був редактором-упорядником двох збірок наукових праць: «Привлечение инвестиций в угольную промышленность Украины: состояние, проблемы и пути решения» та «Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) “Шляхом європейської інтеграції”»

Це важкенькі, на 416 сторінок фоліанти, випущені Національним інститутом стратегічних досліджень. Варто відзначити: наукова сверблячка, що опановує людину на управлінській посаді притаманна не тільки Віктору Федоровичу.

Серед укладачів першого збірника можна знайти прізвище майбутнього голови Донецької обласної державної адміністрації Логвиненка, серед укладачів другого – голову Донецької обласної ради Близнюка.

Питається, навіщо це їм? Ну а навіщо дружині Леоніда Даниловича був титул «кавалерственої дами», а мольєрівському мосьє Жюрдену – вигаданий титул «мамамуші»?

Перед нами комплекс завгара у дворянстві, коли простолюдину, що вибився в багатії не дає спокою дисонанс між наявністю багатства і відсутністю знатності.

Яке вирішується через купівлю собі якихось титулів і наслідування поведінки аристократів – досить кумедне для аристократичного кола при тому. Такі комплекси іноді притаманні цілим містам: зокрема Донецьк з його недовгою історією і великими фінансовими амбіціями, докуповує собі «славності», то розповсюджуючи по всій країні копію пальми Мерцалова, то прикрашаючи вулиці копіями Цар-Гармати та Бохумського дзвону.

Відзначимо, що розібравшись в кандидатській дисертації з реформуванням автотранспортних підприємств, науковець Янукович почав писати твори про реформування цілих регіонів.

Таким чином 1999-го з-під його пера виходять наступні монографії «Шахтерские города Донецкой области: проблемы и пути решения» та «Инфраструктура промышленного региона: теория, практика, перспективы».

Неважко здогадатися, що дані монографії потрібні йому, аби з певним науковим багажем підійти до написання докторської дисертації. І дійсно він її успішно захищає 2000-го року на очікувану «профільну» тему – «Управління розвитком інфраструктури великого промислового регіону». Десь, очевидно, в ті ж роки він отримує і звання «професора».

На цьому тимчасово діяльність Віктора Федоровича в системі Академії Наук припиняється, зате явно активізується в галузі державного управління. Він студіює наукові дисципліни в Українській академії зовнішньої торгівлі (в 2001 здобуває кваліфікацію магістра державного управління), через вісім років в Донецькому державному університеті управління він захищає дисертацію кандидата наук з державного управління на тему «Формування та реалізація державної соціальної політики».

Між 2001 та 2009 роками він також не сидить без діла. Виходять його праці на найрізноманітнішу тематику і з дуже дивними співавторами.

Серед таких доробків потрібно згадати спільний твір з Миколою Азаровим під назвою «Решение геоэкологических и социальных проблем при эксплуатации и закрытии угольных шахт» (Донецьк, 2002).

Можна припустити, що колишній геолог Азаров відповідав у цій праці за «геоекологічну» частину, а магістр державного управління Янукович – за «соціальну». Чи відчули на собі власне шахтарі це «решение» – питання, очевидно, риторичне.

Різностороння фігура Віктора Федоровича не зупиняється на «реформуваннях регіонів». В залежності від політичної кон’юнктури «лідер» пише книги на злободенну тематику.

Так, трохи оговтавшись після помаранчевих подій в 2005 році, він випускає в світ книгу під назвою «В политике не бывает окончательных побед и поражений: статьи, интервью, выступления».

Вернувшись до влади в 2006-му Віктор Янукович одразу ж випускає альбом «И год у власти: от кризиса – к экономическому росту»(2007). Назва, без сумніву, контраверсійна: по-перше, про який «год» ідеться? А куди ділося перебування Януковича на посаді прем’єр-міністра при Кучмі з 21 листопада 2002 по 5 січня 2005 років?

Чи з обранням Президентом Ющенка історія «обтулилась»? Це щось таємне, незбагненне. Так само, як і той «економічний ріст», який присутній в назві твору. Пам’ятається, так, йшли регіонали тоді на вибори під гаслами «покращення життя уже сьогодні» – але хай мені хтось покаже хоч одну людину, яка те «покращення» хоч якимось чином чи побачила, чи відчула.

Цікаво також відзначити, що у творчості Віктора Федоровича є поціновувачі.

Зокрема в особистій книгозбірні, переданій Національній парламентській бібліотеці України Дмитром Табачником (ох, і любить ця людина дарувати щось таке «інтелігентне») є аж дві праці Віктора Федоровича

Це альбом «Уряд України: перші 100 днів» (знову ж таки, виданий 2006-го року, так наче перебування при владі 2002-2004 років було для нього не «першим») російською та українською мовами. Чи то у Дмитра Володимировича праці Віктора Федоровича є настільними книгами, чи то, навпаки, цей розжалуваний полковник віддав бібліотеці весь непотріб, який знайшов у квартирі – наразі невідомо.

Позаминулого року Віктор Федорович розмахнувся аж на дві публіцистичні праці, причому обоє – з багатозначними заголовками. На початку 2008-го вийшла брошура в 15 сторінок під назвою «І можна здійснити мрію…», а наприкінці – солідний (305 сторінок) фоліант «Як Україні далі жити?». Першу «можливість», він нам доказав, як кажуть на Донбасі, «ділом»*. Над другим питанням нам доведеться думати ще принаймні п’ять років, пише ZAUA.org

* «Можливість доказана ділом» – девіз Донецької області