Німці дискутують про плагіат, цитати та ремікси

“Запозичення”, виявлені у творі молодої письменниці стали причиною великою дискусії серед німецьких інтелектуалів – що плагіат та його дотичні прояви в мистецтві.

18-річну Гелене Геґеманн вважають зіркою сучасної німецької літератури. Її дебют з молодіжним романом  „Axolotl Roadkill“ – сенсаційним. Не менш сенсаційними стали повідомлення про те, що молоде дарування створило свою оповідь про складне знайомство 16-річної дівчини з дорослим світом, не гребуючи методом «копі-пейст». Тобто, Геґеманн почасти просто скопіювала частини текстів блогерів, інших письменників та авторів пісень у свою книгу.

Письменник це теж читач

З легкої подачі Геґеманн питання, наскільки етичними, чи то пак правомірними є такі дії, досі непокоїть літературні кола в Німеччині. «Написання літературних текстів завжди спирається на читання. Воно є базою. Все, що я читаю, все це, як і інше сприйняття навколишнього середовища, звичайно колись матиме вплив на мій текст. Але щоб отак сісти й скопіювати цілу сторінку, то це просто безглуздо й соромно», – каже письменник Роланд Кох.

Він викладає фах Creative Writing, тобто «письменницька творчість» в університеті міста Зіґена й переконаний, що кожен письменник так чи інакше «підглядає» чи навіть «списує» в колег, пропускаючи прочитані в них думки через своє сприйняття. «Ще філософ Ролан Барт свого часу казав, що автора як генія оригіналу вже немає. Він не може все придумати сам, він черпає своє натхнення з того, що слухає, бачить і читає». Кох сам наводить приклад свого оповідання «Білі ночі». Таку ж назву має повість Достоєвського. У творі Коха – та ж атмосфера, та ж пора року, ті ж фігури й навіть місце подій. Але, переконаний письменник, це не плагіат. Просто інспірацією для його нарису став твір відомого російського письменника.

Обов’язково називати джерело

Взагалі в історії літератури випадків, коли письменники в схожий спосіб «підглядали» до інших, чимало. Так Ґете неодноразово черпав свої ідеї у свого друга Шиллера. А Томас Манн навіть написав цілу книгу про те, тексти яких авторів він використав для свого «Доктора Фаустуса».

Утім, питання, де закінчується цитування і починається плагіат, турбувало літературні кола практично завжди. У сучасній літературі воно набуло особливого забарвлення через те, що творчість письменників поповнилася новими методами комбінування текстів. Фахівці говорять у цьому контексті про мистецтво реміксу чи навіть «інтертекстуальність». «Хоча такі методи можливі лише за тих умов, що джерело, з якого цитується, чітко називається. Це головна вимога», – наголошує кельнський адвокат Йозеф Лімпер.

Гелене Геґеманн та її видавництво виправили усі помилки у новому накладі роману «Axolotl Roadkill». До книги додали повний список джерел, зокрема інтернет-сторінок, з яких цитувала авторка.

Автори: Ґіза Функ/Леся Юрченко, Німецька хвиля