Творчий вечір Лишеги-Антонича побачили львів’яни

У львівській літературній кав’ярні «Кабінет» відбувся творчий вечір Олега Лишеги до 100-ліття Б.-І. Антонича «Авторський переклад поетики модерніста поч. ХХ ст. на мову поета початку ХХІ ст.», під час якого сучасний поет ховаючись за маскою великого листка горіхового дуба, привезенного з Америки, відповідав за поета, котрий помер 28-річним.

Своє занурення у світ Антонича Олег Лишега розпочав із згадки про занурення у поезію Ігоря Калинця, який будучи ревтинелем антоничівської естетики у 1960-ти роках доглядав могилу Антонича на Янівському цвинтарі у Львові, та поезію покійного Грицька Чубая, який тепер видається Лишезі більш відаленим у часі, аніж Антонич, через те, що заакумулював у своїй творчості досвід усвідомлення жахіть другої світової війни та примус радянських колгоспів.

«Антонич залишився із чистим, довоєнним відчуттям світу. Цього світу годі тепер знайти, але недавно я відчув його атмосферу, відвідавши меморіальний музей Олени Кульчицької у Львові. Там маені було так зворишливо, а сосбливо коли я побачив книжечки Антонича, що їх видава Гординський – такі невеличкі на газетному папері. А коли зауважив чорний квардрат вибраної поезії Антонича, виданий наприкінці 1960-их років, моє серце тьохнуло: це була особлива книжка, такий собі священний Китаб-і-Агдас, який зробив українських поетів після 1970-их років на 90 % наповнених Антоничем. Я також Антонич, але хіба що без метелика. Питайте мене, і я вам відповім за того Антонича і за цього, який ходить без метеликів, у сірих светрах», – закликав слухачів до розмови Олег Лишега.

Розмова, яку час до часу уривали містичні з’яви і помахи хвоста білого пса, точилася як довкола творчості Антонича, так і його приватного життя: походження, стосунків із жінками тощо. Цікаві паралелі між творчістю Антонича Олег Лишега протягнув до Никифора Дровняка із Криниці, Федеріко Гарсії Лорки, Генрі Торо, Вітмена, Лідії Стефановської та багатьох інших. Відчувалося, що поет не надто довіряє літературознавцям, котрі хочуть позбавити Антонича його таємниці, адже у таємниці – його найсокровенніше. Таємницею для Олега Лишеги окрім самої поезії є щей час. Своє ставлення до часу і його розуміння Олег Лишега висловив експоромтним перформенсом із випивання склянки води.

Нині у мистецькому обєєднанні «Дзига» відбудеться іще одна зустріч із Олегом Лишегою, котрий на відзначення персонального 60-річчя міркуватиме про час, еталоном котрого для нього слугуює створення скульптури, і поезію, основи якої іще ніхто не визначив, навіть він сам.

«Постать Олега Лишеги невловна та легендарна у сучасній літературі. Письменник, до якого допасовується визначення «богема» у його класичному сенсі», – характеризує поета Юрій Кучерявий.

У Львові із прихильниками своєї поезії (як у формі віршів, так і формі скульптури із дерева) Олег Лишега зустрічається переважно у середовищі мистецького об’єднання «Дзига». Тут він віддається сповна «Ночам поезії», спільно із друзями робить виставки та репрезентує фільми. Помінявши Київ на Львів, Олег Лишега дошукується живого творчого середовища, цінуючи митців різних царин, до яким ставиться із зацікавленням та пієтеом, залишаючись при цьому самим собою, повідомляє ЗІК