Російський письменник Войнович: “Хочу, аби перемогла Україна”

— Може, Україна дасть мені своє громадянство, — жартує російський письменник Володимир Войнович, 81 рік. На зустрічі з читачами у столичній книгарні “Є” його запитали, чи не боїться втратити російський паспорт через візит до Києва.

 

— У мене таке вже було. При Брежнєві вигнали з батьківщини, при Горбачові покликали назад, — відповідає письменник у бежевому костюмі, з їжачком сивого волосся.

 

Приїхав із Москви представити український переклад своєї найвідомішої книги “Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна”. Видали першу частину трилогії — “Особа недоторканна”. Роман про простакуватого російського солдата Войнович написав у 1960-х. Через сатиричний погляд на Другу світову і радянську дійсність авторові забороняли друкуватися в СРСР. Його переслідувало КДБ. Якось намагалися отруїти цигарками. Войнович емігрував на Захід. На батьківщині його продовжували читати в самвидаві та підпільно переданих книгах, надрукованих у Франції, США, Німеччині.

*

 

Придбати книгу. 

 

— Хоча не люблю й не вживаю цього слова, але скажу: я — патріот Росії, — продовжує Войнович. — І саме тому хочу, аби Україна перемогла в цій найжахливішій війні. Ще недавно нікому в страшному сні не могло прийти, що почнеться бійня між нашими країнами. Скоріше припустив би війну між якимись областями Росії. Кремль злякало рішення українців піти європейським шляхом. Режим Путіна сильно віддаляє себе від Європи, від людського співжиття із цивілізованим світом. Держави на планеті — це сполучені посудини.

 

Зі збільшенням кількості загиблих солдатів популярність Путіна падатиме. Колись на конференції у Швейцарії західні інтелігенти обговорювали книгу Олександра Солженіцина “Как нам обустроить Россию”. Я сказав, що Росію потрібно відбудовувати за кулінарною книгою. Тобто, брати якийсь продукт і дивитися, чи є він на столі пересічного росіянина. Не виключаю, що поразку Путін може отримати саме з середини країни, коли почнуться голодні бунти. Не дивіться на високі рейтинги підтримки. Коли бачу цифри — 86 відсотків, згадую анекдот: “Скільки буде двічі по два? — А скільки вам треба?”.

 

Письменника часто запитують, що робив би Іван Чонкін під час війни, що триває.

 

— Дуже хочеться сказати, що був би героєм, підняв бунт і воювати не пішов би, або почав захищати українців, але не можу. Чонкін — слухняний рядовий радянської армії. Чув інтерв’ю полонених російських десантників. Це такі ж Чонкіни, вони — не вороги українцям і заслуговують на милосердя. Ідуть на війну, бо їх посилають, а не з охотою. Не хочуть гинути невідомо за що, вони пасивні люди, не звикли до протесту. В Росії більшість таких. Це навіть не радянське, а дорадянське виховання. Українці донедавна теж такими були, а тепер відчули себе громадянами своєї держави. Читав дуже сильний вірш “Никогда мы не будем братьями”. Але кимось ми все одно будемо. Все рівно росіяни й українці колись помиряться. Дуже ми зв’язані, вибачте.

 

Перша частина роману Войновича вийшла в харківському “Клубі сімейного дозвілля”. До нового року обіцяють видати другу і третю.

Gazeta.ua