Софія Андрухович написала книжку після 7 років затишшя

*– Це буде любовний трикутник. Але не такий банальний, як усім уявляється, – розповідає письменниця 31-річна Софія Андрухович про новий роман “Фелікс Австрія”. Від виходу її попередньої книжки минуло сім років.

 

– Хотіла уявити своє рідне місто Івано-Франківськ 100 років тому, – продовжує авторка. Дія твору відбувається 1900-го. — Цей рік обрала випадково. У тогочасних газетах мені трапився персонаж, якого я задіяла в романі. Ілюзіоніст Ернест Торн – директор львівського театру – тоді активно приїжджав до Станіславова (колишня назва Івано-Франківська. – “ГПУ”).

 

Улюбленим джерелом при роботі над романом Софія Андрухович називає тогочасну польськомовну газету “Кур’єр Станіславський”.

 

– Століття тому газети були страшенно затишними. Легкі, як плітки, що розповідаються сусідами. На цілий розворот могла бути стаття, як у театрі дратують глядачки у великих капелюхах і як це неввічливо, негарно. Або про пані, що загубила золотого годинника і хвилюється з цього приводу. Такі дрібниці – страшенно атмосферні й колоритні. Це практично величезна шпаргалка для письменника.

 

Написати історичний роман для мене було складним завданням. Тому вибрала спокійний час, щоб нічого серйозного в політиці й місті не відбувалося. Так я могла собі розвернути приватну людську історію. Найголовніші особи твору – наполовину німкеня — наполовину полька Адель, її чоловік, українець Петро і служниця Стефанія. Вони живуть в одному будинку. Господиня і служниця водночас є найближчими подругами й майже сестрами. Тому що у Станіславові 1868 року сталася величезна пожежа. Півміста згоріло, бо хтось у дворі робив мармуляду. Так тоді називався джем. Будинки з дерева спалахнули моментально. Матері моїх героїнь загинули в тій пожежі. А батько Аделі врятував обох дівчаток і виховував їх разом.

 

Персонажів роману Софія Андрухович “поселила” на вулиці, де живуть її батьки. Батько Софії – письменник Юрій Андрухович.

 

– Це теперішня вулиця Шевченка. Могла б обрати іншу. Але за складом я досить хаотична, не можу достеменно вивчити будь-яку місцевість. Все одно надихає легка неокресленість. Полювала навіть за запахами і кольорами того часу. Дізнавалася про них із газет, спогадів чи художньої літератури. На вулицях тоді пахло вугіллям, бо ним опалювали будинки. Розвозили його возами, тобто до нього додавався “аромат” кінського гною.

 

Книжку “Фелікс Австрія” готують до друку у львівському “Видавництві Старого Лева”.

Gazeta.ua