Двоє українських журналістів потрапили до списку «100 героїва інформації»

*

Напередодні Всесвітнього дня свободи преси (3 травня) «Репортери без кордонів» (RSFуперше опублікували профілі «100 героїв інформації» (100 héros de linformation). Серед них двоє українських журналістів – Сергій Лещенко та Олексій Мацука.

 

«Всесвітній день свободи преси, біля витоків якого стояла RSF, – ц нагода привітати мужніх журналістів і блоґерів, які задля своєї професії щодня ризикують власною безпекою, а іноді й життям, – заявив генеральний секретар медіаорганізації Крістоф Делуар (Christophe Deloire). – Герої інформації – джерело натхнення для усіх жінок і чоловіків, які прагнуть свободи. Без рішучості їхньої та схожих на них  неможливо було б розширювати її межі».

 

Список 100 героїв інформації включає жінок і чоловіків різного віку – від  25 до 75 років і представляє 65 національностей.

 

Наймолодший з них – Удом Тат (Oudom Tat) з Камбоджі, найстарший – Мухамед Зіауддін (Muhammed Ziauddin) – з Пакистану.

 

25 героїв – з Азійсько-Тихоокеанського регіону, 20 – з Близького Сходу та Північної Африки порівняно з 8 з європейського континенту.

 

Азербайджан, В’єтнам, Іран, Китай Мексика, Росія, Еритрея представлені, принаймні, трьома героями.

 

До списку потрапили також мексиканка, авторка бестселера про таємну змову політиків з організованою  злочинностю Анабель Ернандес (Anabel Hernández), турецький журналіст Ісмаїл Саймаз (Ismail Saymaz), який за свої репортажі двадцять разів зазнавав судових переслідувань, бурундієць Хасан  Рувакукі (Hassan  Ruvakuki),  якого на 15 місяців кинули до в’язниці за те, що він простягнув мікрофон повстанцям, директор Міжнародного консорціуму журналістів-розслідувачів (ICIJ) Жерар Райл (Gerard Ryle), який сприяв появі глобального журналістського розслідування.

 

Деякі з них – з демократичних держав. Йдеться про американських громадян Гленна Грінволда (Glenn Greenwald)  та Лору Пойтрас (Laura Poitras), причетних до викриття масового стеження служб безпеки США і Великої Британії. Інші – з країн, де панують авторитарні режими – як іранська журналістка Джіла Бані Якхуб (Jila Bani Yaghoob).

 

Не всі вони професійні репортери.  Приміром, в’єтнамський громадянський журналіст  Ле Нгок Тхань (Le Ngoc Thanh) є водночас католицьким  священиком.

 

Чимало хто з них, як італійський  журналіст  Ліріо Аббате (Lirio Abbate), котрий спеціалізується на викритті організованої злочинності, борються проти корупції та криміналітету. Це стосується  й малазійського радіожурналіста Пітера Джона Джабана (Peter John Jaban), котрий роками перебував у вигнанні в Лондоні, українського  журналіста-розслідувача Сергія Лещенка і болгарина Асена Йорданова, котрому постійно погрожують убивством.

 

Є профілі активістів – таких як Марія Піа Матта (María Pía Matta), яка майже десятиліття співпрацювала із Всесвітньою асоціацією комунальних радіомовників (AMARC), захищаючи місцеві радіостанції в Латинській Америці.

 

Спільний знаменник усіх цих особистостей – мужність. В Узбекистані влада, щоб домогтися зізнань, катує Мухамеда Бекджанова (Muhammad Bekjanov). Хоча він хворий на туберкульоз, його вже 15 років позбавляють медичної допомоги. В Еритреї, що 2014 року за Індексом свободи преси «Репортерів» у сьомий раз посіла останнє місце у світі, вже протягом 13 років у тюрмах диктатора Афеворкі скніє Давіт Айсек (Dawit Isaac). Засновник Сирійського центру медіа і свободи слова (Centre syrien pour les médias et la liberté d’expression),  лауреат нагороди RSF Мезен Дарвіш (Mazen Darwish) понад два роки перебуває у казематах режиму Башара Асада.

Наділені взірцевою мужністю, 100 героїв інформації своєю працею та боротьбою сприяють поширенню свободи, передбаченої статтею 19 Загальної декларації прав людини. Вона проголошує, що кожна людина має право й вільна «шукати, одержувати й поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами незалежно від державних кордонів».  Свій ідеал, наголошує RSF,  вони поставили на службу загальному благу і подають приклад, гідний наслідування.

«Репортери без кордонів» не вважають оприлюднений список вичерпним. Окрім того, як стверджує медіаорганізація, – це визнання і данина шани не тільки 100 згаданим відомим чи невідомим особистостям, а й усім професійним і громадським журналістам, які день-у-день допомагають висвітлювати світ і його реалії, якими вони не були б.

Mediasapiens