Павло Гірник у Львові репрезентував нову збірку поезій «Посвітається»

 

Учора український поет-«вісімдесятник» із Хмельниччини Павло Гірник, якого цьогоріч Комітет із присудження Національної премії України ім. Т. Шевченка визнав достойним найвищої вітчизняної нагороди в галузі мистецтва, по більш як піврічній перерві знову завітав на щотижневі львівські зустрічі із авторами в літературній кав’ярні «Кабінет», повідомляє ЗІК.

 

Павла Гірника львівським шанувальникам його поезії окрім незмінного модератора літературних вечорів у «Кабінеті» Юрія Кучерявого, відрекомендував побратим Павла Гірника по «Народному руху» хмельницький лікар Юрій Фурман, який розповів про першу рухівську періодику та протестні голодування за участю Гірника, котрий покинув очолювати хмельницький «Рух», які тільки той із живої справи (із руху духу) став перетворюватися на номенклатурну організацію, де за громадську працю стали пропонувати платню.

Цього разу Павло Гірник, репрезентуючи уже видану, а не рукописну збірку «Посвітається», зізнався, що йому було важко виносити на люди, те що він написав.

 

«Важко бути сином письменника, у хаті якого гостювали Малишко, Тичина, Сосюра та інші відомі поети. Важко писати й після Шевченка, який, узявши за кшталт народну пісню, у крові гомонить. Він дуже мовний поет, сама мова у нього є дивовижно чистою поезією. Важко писати серед сучасною духовної й мовної пустки, але я живу думкою, що завтра має бути нова Україна, яка починається із малих справ сьогодні. Тому мені приємно, що на цьому вечорі поезії не ломляться двері, а прийшли справжні шанувальники слова, – їх завжди небагато. Але волхви є. Станьте ж самі тими, ким ви хочете стати!», – закликав Павло Гірник, який живе за материним заповітом: «Як не можеш робити добра, то хоч зла не чини», прощаючи кадебістів, які його переслідували.

 

«Мені йдеться про Україну свою, яка є так само своєю, як віра в Бога. Йдеться про те, аби бути козаком духу серед кріпаччини. Намає доброї влади й держави. Поети не винні в тому, що є управління культури. Не знаю, як управління культури може керувати мною, хоча я також часточка культури? Мова – жіноча. Але жіноча поезія неможлива. Писати має чоловік. Лесі Українка й Ліна Костенко – то поезія чоловічим голосом. Мої ж вірші на очі, а не на голос», – поділився міркуваннями Павло Гірник перед тим, як прочитати поезії із збірким «Посвітається».

 

Оскільки багато декламувати Гірникові не дозволяла втрата голосу, то рецитатором на вечорі був заньківчанський актор Григорій Шумейко – щирий шанувальник поетичного слова й зокрема віршів Павла Гірника, якого він шанує «за багатство тем, диво душі, відкритої, як рай, любові біблійної та почуттів оголених до серця».

 

 Львівський поет Богдан Чепурно, коментуючи книжку Павла Гірника наголосив на її справжності, а не стилізації: «Гірник твердо стоїть на мінному полі України, живучи наодинці зі слозою блаженним блазнем як практикуючий у поезії філософ та християнин. Павло Гірник – поет серця, я відчуваю із ним спорідненість душ, бо він не соціальний, суспільний».