Мирослав Дочинець: “Це премія не Януковича, а Шевченка”

*— Дивлюся на фото: люди на фоні полум’я. Це гартування нації, — письменник Мирослав Дочинець, 54 років, читає новини про сутички на вул. Грушевського у Києві. — Українці ніколи не втратять свою країну. Вони її зараз здобувають. Україну втрачає влада. Якщо два місяці тому ці протести виникли, щоб стати Європою, то сьогодні — це боротьба, щоб залишитися Україною. Ми постійно носимо в собі спротив до ворожої влади. Протест є у крові українця. Війна оголошена. Влада мусить схаменутися, щоб не утворилася УПА-2. Ліквідувати Майдан можна за пару годин, але майдани підуть і рознесуть полум’я по всій Україні.

 

Третій рік поспіль Мирослава Дочинця висувають на здобуття Шевченківської премії. 2014-го до списку потрапили романи письменника “Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії” та “Горянин. Води господніх русел”. Живе Дочинець у Мукачевому на Закарпатті.

 

Приймете національну премію з рук Януковича?

— А що, це Янукович принесе з “Межигір’я” премію? Це премія не Януковича, а Шевченка. Висуваєте — добре. Дасте премію — дякую, візьму. Передають, що у мене є високі бали серед чотирьох претендентів на нагороду. Будь-яка премія і все, що є від людей — це якоюсь мірою від лукавого. Оцінку письменнику може дати масовий читач, а не 17 членів комісії. Якщо за книжку дають гривні наші небагаті люди, значить, вони її потребують. Найбільшу премію мені дав Бог — читачів.

 

2012 року ви стали “Золотим письменником України”. Це відзнака для авторів, чиї твори вийшли накладом понад 100 тисяч. Яка ваша книжка є найуспішнішою?

— Складно порахувати, бо є багато піратських видань. Найуспішніша — “Многії літа, благії літа”. Це досвід унікальної людини — 104-річного Андрія Ворона. Речі прості та надзвичайно глибинні — як зберегти рівновагу у ворожому і підступному світі. І це не є досвід синтетичний, який нам підкидають у західних книжечках. Це життя закарпатця: навчався в гімназії, боронив Карпатську Україну, роками переховувався в лісовій пущі Карпат, вивчав травництво в Румунії, жив у відрубному монастирі, відбував каторгу на Колимі.

 

У пресі пишуть, що це містифікація, а не реальна людина.

— Багато чого пишуть. Давно не дозволяю собі такої розкоші — ображатися. Тим більше на тих, хто відмовляється від віри. Якщо ти не віриш, що виграєш? Не пишу для критиків, редакторів чи певної читацької аудиторії. Писати — моє служіння. Виконую свою роботу чесно, відповідально. Маю відгуків тисячі: за останні два роки поміняв три номери телефонів. Казали, що мої книжки — це жива вода. Міняв телефони, бо це відволікає. Намагаюся уникати речей, які поглинають час і простір. Телевізор не дивлюся, але події змушують слідкувати за новинами.

 

Що допомагає не втратити рівновагу?

— Жодні закони, тим більше українські, не захищають людину. Обираю внутрішній закон моралі. Тільки він може дати силу, рівновагу і любов. “Не надійтеся на князів земних”, — це було сказано давно. Вони змінні, плинні, не знають, що роблять. Надійтеся на вічні речі. Мої книжки якраз про це — як приходять до істин.

 

Ви довго працювали журналістом. Що дав цей досвід?

— Самодисципліну. Пишу, не чекаючи музи. Тим паче натхнення, бо корінь цього слова “тхнути”. Можу писати будь-де: на колінах, у дорозі, на прогулянці, у сні, на дачі. Журналіста вирвав із себе, як дикий бур’ян. Бо це судярщина: судити, повчати, нав’язувати, критикувати. Від правди фактів пере­йшов до правди художньої — вона вічна. Історія переписується кожні 10 років. Ми стаємо розумніші, коли дивимося на події з погляду вічності.

 

У романі “Криничар” пишете про несумісне — гроші та дух. Як ставитеся до матеріальних благ?

— Дух і гроші — це енергія. “Гроші — не головне. Головне — любов, але я люблю гроші”, — так казав колись Ейнштейн. Гроші часто ідуть попереду всього важливого — їх не треба боятися. Цю енергію треба використовувати, щоб відвоювати собі свободу і комфорт. Герой книжки знайшов шлях, як поєднати дух та гроші: одна рука бере, друга віддає. Тільки брати — це тупик. Успішність проявляється у мірі потрібності іншим людям, світові, Богові, коли з твого успіху черпають інші. Той письменник має успіх, чиї ідеї потрібні людям.

Gazeta.ua