Часопис "Ї" вручив ордени

 

Під час традиційної акції «Межа року», яка відбулася удесяте, в Дзеркальній залу палацу Потоцьких у Львові капітула Незалежного культурологічного часопису «Ї» нагородила орденом «За інтелектуальну відвагу» Ігоря Ісіченка та Анатолія Гриценка, а також відзнакою «За добру справу» Віру Меньок , – про це повідомив ЗІК.

Церемонія відбувалася у форматі світського рауту із відповідним дрес-кодом і була прикрашена духовою музикою «Лео-брас-квінтету».

Перед товариством інтелектуалів із промовою «На межі року» виступив шеф-редактор незалежного культурологічного часопису «Ї» Тарас Возняк.

За словами віце-ректора УКУ, учасника правозахисного руху 1970-их років Мирослава Мариновича, орден «За інтелектуальну відвагу» архієпископу Харківському і Полтавському Української автокефальної православної церкви Ігорю Ісіченку, якого знають іще як науковця та письменника, вручили за мужнє обстоювання принципу автокефалії українського православ’я й за успішне втілення в життя нового образу православ’я у житті Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ.

Орден «За інтелектуальну відвагу» владик прийняв із рук почесного консула Канади у Львові, доктора Оксани Винницької. У подячному слові Ігор Ісіченко зазначив, що у цей важкий час українці мають усвідомити свою ідентичність, бо пізнання Бога невід’ємне від пізнання самих себе та своєї ідентичності.

Головний редактор електронного видання «Західна аналітична група», історик і перекладач Андрій Павлишин мав честь представити до нагороди голову комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони Анатолія Гриценка, який, як з’ясувалося парадоксальним чином не має жодної державної відзнаки, як рівно ж й чиновницьких амбіцій. Капітула незалежного культурологічного часопису «Ї» визнала важливість справ, до яких докладає свої зусилля цей розумний політик, а саме – захист самого існування нашої держави в її виборі та відстоюванні свого керунку розвитку.

Мотивацією нагородження Анатолія Гриценка, який прибув на церемонію у складі своєї дружньої сім’ї, було пошанування його зусиль на привнесення вагомої інтелектуальної та етичної компоненти в українське політичне життя, а також за персональну твердість у відстоюванні вартостей євроатлантичної цивілізації.

Нагороду Анатолю Гриценку, який наголосив на тому, що, на жаль, за роки розбудови держави мало вділялося уваги розбудові громадянського суспільства, вручила мистецтвознавець, завідувачка відділу європейського мистецтва Львівської галереї мистецтв Оксана Козинкевич.

Цьогорічним кавалером ордену «За добру справу» при одноголосній і безумовній згоді усіх членів капітули незалежного культурологічного часопису «Ї» стала керівничка Полоністичного науково-історичного центру ім. Ігоря Менька, директорка поліфонічного мистецького фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі Віра Меньок, про яку розповів присутнім журналіст «Газети виборчої» Гжегож Юзефчук.

Синій бант із срібною виїмкою літери «Ї» Вірі Меньок вручив почесний консул Королівства Нідерландів у Львові, радник міського голови Львова Богдан Панкевич.

«Ми збираємося десятий раз і кожного разу не лише підводимо риску під роком, що минає, а й намагаємося зазирнути у майбутнє. Бо в минулому вже нічого не змінити, окрім нашого ставлення до нього, а важливим таки насправді є саме майбутнє. Часи, що надходять, непевні… теперішні часи дуже швидкоплинні і вкрай метушливі, – «попсові», я б сказав. Вони захекано намагаються вхопити самі себе за хвіст. Ця захеканість не дає змоги застановитися, осмислити найпростіші речі, як от: а навіщо мені це все, чи додає ця захекана метушня щось до власне мого життя, і коли я нарешті почну насправді жити своїм справжнім життям, а не готуватимуся до нього? Підставові людські істини дуже прості. Це наше «підготовче, чорнове» життя, яке неначе готує нас до наступного справжнього життя, ніколи не закінчується. До чистового тексту так і не доходить. Ми маємо цьому щоразу виправдання. А тут ще й криза. Знову актуалізується запитання: то що ж робити, якщо далі так жити вже майже неможливо. Як на мене, то відповіді дві, – опору можна знайти або у чомусь дуже традиційному, або у абсолютно новому. Ніхто з нас достеменно так і не знає всього, на що він насправді здатен… Здається все наше суспільство вже затерло стару платівку – досить ввімкнути телевізор, щоб почути один і той самий занудний звук. Не вникайте в слова – вловіть тон. Одне і те саме. Один до смерті остогидлий, скрип, скигління. Нічого свіжого. Гадаю, що такі переломні часи зможуть дати шанс багатьом з нас розпочати зовсім невідоме, нове життя. Такий перелом, перелом болючий, але й плідний, багато з нас пережило на початку 1990-их. Традиція та інновація насправді є крилами одного процесу. Одне без другого, якщо говорити про суспільство в цілому, неможливе… життя саме змусить нас приймати якесь рішення. Звичайно ці стратегії мають як оборонний так і наступальний характер. Але навіть повернення до традиційних цінностей, поновлення старих зв’язків є не лише обороною, а й наступом. Консервативним, коли хочете, але наступом. Не знаю, чи суспільною, але персональною консервативною революцією. Може, відкинувши рутину, якогось дня ми зможемо знайти себе інакшими. Важливо не боятися бути інакшими. Зрештою наші соленізанти свого часу теж круто змінили своє життя. І здобулися на ще одне життя. Може, в цьому і є та інтелектуальна відвага, за яку ми вкотре нагороджуємо тих, кого вважаємо кращими», – сказав Тарас Возняк.