Презентували “Луцьку замкову книгу 1560-1561 рр”

*

Історики називають її фундаментальним джерелом з історії Волині, а також цінною пам’яткою староукраїнської писемно-літературної мови в її північноукраїнському варіанті.

 

Замковими книгами називають актові книги, які були результатом діяльності судово-адміністративних установ литовсько-руського права. Їх було 1167, але, за словами краєзнавця Петра Троневича, у середині XIX ст. їх вивезли у Київ, повідомляє ВВС.

 

Основною проблемою під час роботи з цими книгами було прочитання, оскільки їх писали від руки, напівуставним скорописом. Цей вид письма передбачав злите написання слів: кінець однієї літери зближувався з початком наступної. Майже не було розділових знаків, оскільки писарі тоді не мали якогось зразка, як розставляти пунктуаційні знаки.

Але тепер історики зможуть вивчити “Луцьку замкову книгу 1560-1561 рр”.

“Щоб читати документи того часу, треба навчитися читати і розуміти, готуватись до того. Тут є буквар, цю книгу можна осягнути за місяць. Зроблена титанічна робота. Історики зможуть вивчити її, вільно читати і розуміти ці документи”, – розповів краєзнавець Петро Троневич.

 

Почерпнути з підготовленої для широкого кола читачів замкової книги середини XVI ст. можна чимало. Опис записів дає уявлення про тогочасне життя Волині.

Ось, наприклад, одна зі скарг про порушення земельної межі, занотована писарем і перекладена сучасними науковцями зрозумілою нам мовою: “Скарга Петра і Федора Несвіцьких від імені батька на Івана та Степана Олехновичів Борзобогатих Красенських, які наказали своїм селянам перекопати діброву і поорати поля їхнього маєтку Лаврово”.

 

Історик Східноєвропейського університету ім. Лесі Українки Володимир Пришляк називає видання дуже значимим передусім для істориків.

“Це є лакмусовий папірець того, яким був соціум Луцька початку 60-их років середини XVI ст., які були цінності, покарання, як народ жив, як взагалі соціум себе почував… Можна сказати, що Луцьку пощастило, що, по-перше, збереглася така книга, і що фахівці змогли підготувати її до видання”, – каже історик.

 

Віктор Мойсієнко, доктор філологічних наук, професор, директор Інституту філології та журналістики Житомирського державного університету імені Івана Франка, який готував цю працю сім років, зауважив, що ця замкова книга дозволяє відчути історію української пунктуації, словотворення, загалом мови.

Окрім пана Мойсієнка до видання долучився кандидат історичних наук з інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України Володимир Поліщук.

 

ПРО