Українське німе кіно – не радянське, а національне!

*

Київ – Цього року Україна вперше презентує свою програму на найбільшому у світі фестивалі німого кіно, що триває нині в італійському місті Порденоне. Усього покажуть вісім фільмів, відреставрованих Центром Довженка. Іван Козленко, заступник директора Центру, каже, що фестиваль дає змогу презентувати українське кіно того часу як унікальне явище, а не як частину радянського кінематографу. До того ж, за його словами, навіть стрічки Олександра Довженка за кордоном знають, проте не дивляться. А в Україні значна частина визначних фільмів того періоду – забута.

 

Українські стрічки, що презентують на фестивалі німого кіно в Італії – це як зразки пригодницького жанру та комедії, так і психологічні драми та авангардні твори. Заступник директора Центру Довженка Іван Козленко каже, що участь у такому заході дає можливість позиціонувати український кінематограф початку 20-го сторіччя як національний, а не радянський. Так кілька років тому Грузія мала свою програму в Порденоне, яка відкрила світові німе грузинське кіно як цілком автономний культурний досвід.

 

Директор фестивалю Девід Робінсон відзначив, що українська програма стала однією із найцікавіших за весь час його існування. Однак Іван Козленко зауважує: українське старе кіно у світі знають погано. Навіть «Звенигору» Довженка в Порденоне вперше показали лише минулого року. На цьогорічному фестивалі покажуть три його фільми. Це детектив «Сумка дипкур’єра», який Олександр Довженко вважав своєю першою серйозною роботою, та дві картини з його знаменитої «української трилогії»: «Арсенал» та «Земля» (третьою стрічкою цієї трилогії є «Звенигора»). «Арсенал» – кінопоема про робітниче повстання проти Центральної Ради – критики вважають зразком експресивного кіно того часу. А стрічку «Земля», що мала прославити колективізацію, зняли з прокату на дев’ятий день після прем’єри і реабілітували лише за 30 років – після того, як вона увійшла до 12 найкращих фільмів світу.

 

Роботи Довженка мають значне національне підґрунтя, що й вирізняє їх з усього масиву радянського кіно, каже кінокритик Сергій Тримбач. За його словами, Довженко показує «шари колективного підсвідомого, те, чим жили українці, образи, з якими вони себе ідентифікували». «Роботи Довженка – це глибока національна ідентичність. Вони мають виховувати історичну пам’ять нинішнього покоління. Адже Довженко давав зрозуміти, що не можна забувати все, що у нас є і було», – каже він.
Серед пригодницьких фільмів на фестивалі також представлять «Боротьбу велетнів» режисера Віктора Туріна. Цю стрічку знайшли минулого року у Державному фільмофонді Росії після того, як вчетверте подали туди запит. «До того нам тричі сказали, що його не існує», – каже Іван Козленко.

Також на фестивалі покажуть два фільми Миколи Шпиковського: «Шкурник» та «Хліб». «Шкурника», якого почали шукати завдяки згадці у текстах Осипа Мандельштама, називають одним із перших антирадянських фільмів. Стрічка «Хліб», у свою чергу, вирізняється серед фільмографії Шпиковського, який був автором комедійного жанру. Як зазначають критики, цей авангардистський твір, який звертається до теми колективізації, перегукується з Довженковою «Землею» – філософськи та естетично.
Радіо Свобода