Майже половина українців використовують у своїй мові ненормативну лексику

*

Аби сьогодні почути з вуст наших співвітчизників лайливе слівце, далеко ходити не треба: варто просто пройтися по вулиці чи проїхатися в транспорті в годину пік. Такого наслухаєшся, що, як кажуть, аж вуха в’януть. Ми вже не можемо говорити без ненормативної лексики, вставляємо її в речення за потребою і без неї, на автоматі. Чи дійсно обсценна (нецензурна) лексика стала частиною нашої мови? Як часто ми вживаємо лайливі слова? Виявляється, доволі часто. Компанія Research&Branding Group наприкінці серпня проводила дослідження громадської думки українців iз приводу знання та використання ненормативної лексики. Було опитано 2079 осіб з усіх куточків країни. Результати дійсно шокують.

Виявляється, що дев’ять iз десяти українців знають лайливі слова, зазвичай чують їх на вулиці, в робочих колективах, у колі друзів та знайомих. Саме останні найчастіше стають головними «прикладами» для вживання таких слів: ми переймаємо негативний досвід від тих, з ким найбільше спілкуємось (друзі, родичі, колеги, члени сім’ї).

З усіх опитаних майже половина відверто зізналася, що вживає «міцне слівце» у розмові, особливо це стосується чоловіків. Хоча й від жінок сьогодні можна почути далеко не солов’їну українську мову. 40% респондентів стверджують, що ніколи не вживали і не вживають обсценну лексику (у що доволі складно повірити). Можливо, просто соромилися сказати правду. 27% опитаних використовують лайливу лексику доволі часто, 35% зізналися, що можуть собі дозволити вийти за рамки літературної мови лише в крайньому випадку.

Що ж це за випадки? Найчастіше причинами вживання ненормативної лексики, на думку опитаних, є зняття психологічного напруження, так звана емоційна розрядка, підвищення емоційності мови, зняття больового шоку, образа, приниження адресата мови (ну як тут не відповісти «міцним» слівцем?!), демонстрація агресії. Виявляється, лайку вживають навіть через професійну необхідність, так би мовити на благо — без нецензурщини робота не піде (особливо це стосується робітничих професій). Що дійсно тішить у цих цифрах, то це те, що майже 64% згодні відмовитися від вживання вульгаризмів, жаргонів і лише 13% без ненормативної лексики вже не можуть навіть і привітатися.

Куди ж прямує наша культура? І чи є вона нині взагалі? Лариса Шевченко, завідувач кафедри історії та стилістики української мови Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, зазначає, що не тільки самі українці повинні працювати над удосконаленням своєї мови та культури, а й держава: «Це повинна бути велика суспільна робота. В наш час ми вже не розуміємо, що таке культура. Нація не має моральних та культурних авторитетів. Немає тих, на кого може рівнятися сучасна молодь. Якщо вже наші політики, зірки вживають таку лексику, то чому іншим зась?!»

Варто зазначити, що нецензурна лексика вже проникла у підсвідомість кожного з нас. Якщо постійно навкруги чуєш ці слова, то настане момент, коли ти, сам того не розуміючи, також станеш вживати матюки в мовленні. Насправді це досить складний психологічний процес. «Ми часом і не помічаємо, що нам не вистачає слів, аби виразити свої емоції, і ми змушені переходити на лайку. Особливо у стресових ситуаціях ми заповнюємо ненормативною лексикою свої інтелектуальні прогалини. Лайка служить зв’язкою для побудови речень. І це неправильно. Варто навчитися себе контролювати», — наголошує психолог Наталія Вовк.

Україна молода