Не вщухають дискусії про російськомовну літературу в Україні

liraЧи може бути українська література в Україні російськомовною? Дискусія навколо цього питання точиться вже не одне десятиліття. Сьогодні одна сторона переконана, що російськомовні твори несуть ризик русифікації і українськими вважатися не можуть. Друга ж зауважує, що україномовний «сучукрліт» – це закрита спільнота, яка неохоче співпрацює із тими, хто до неї не належить. І додає, що мовної проблеми не існує, адже мова – це лише засіб вираження.

Український письменник Тарас Прохасько – один із тих хто вважає: українська література буває тільки українською мовою. «Наступним кроком диявола у його безпрограшній грі буде те, що українською літературою почнуть вважати усе, написане різними мовами у цій країні», – пише він у своїй колонці.

Головним аргументом противників української російськомовної літератури є те, що літературу не можна ідентифікувати за територією, на якій вона була створена. Кафка, приміром, довгий час мешкав у Празі, однак ніхто не вважає його чеським письменником. Тож визначальним фактором є мовний. Однак, на думку письменника Сергія Жадана, ще одного учасника цієї дискусії, після здобуття незалежності Україна «виявилася більшою за свою літературу», а мовних варіантів у неї – не один, а декілька.

Літературний критик та видавець Ростислав Семків, хоча і вважає, що «мова робить літературу», каже: важить культурна належність автора. Так, наприклад, російськомовний письменник Андрій Курков позиціонує себе як український громадський діяч. А зневага до культури, на думку Ростислава Семківа, автоматично викреслює людину із неї.

Якщо Булгаков або Ільф і Петров створювали щось в Україні – чи це є українська література
Ростислав Семків

«Якщо Булгаков або Ільф і Петров створювали щось в Україні – чи це є українська література? Для мене тут мірилом є Гоголь. Ранній Гоголь є російськомовним українським письменником. Так, він пише російською, але фактор культурної приналежності – на рівні походження, на рівні тематики – роблять його українским письменником. Пізній Гоголь – це «русский имперский писатель». І ці його тексти до української літератури вже не потрібно зараховувати», – переконаний видавець.

 

Що сьогодні собою являє українська російськомовна література в Україні? Літературний оглядач Ірина Славінська зазначає, що це не лише потужний сегмент масового роману, якісної фантастики та фентезі, а й те, що умовно називають високою літературою. «Російськомовна українська література в Україні – це, насправді, такий собі паралельний світ, тому що ми незаслужено мало про неї говоримо і незаслужено мало про неї знаємо», – зауважує критик.

Ірина Славінська каже, що для письменника мова – це лише засіб вираження. Ризику русифікації, про який говорить той же Семків, вона не бачить. Тим паче, українська література продається однаково добре як російською, так і українською. Про це свідчать показники продажів, скажімо, книг російськомовної письменниці Міли Іванцової, які видають обома мовами у автоперекладі.

Мені здається, що бачити загрозу лише у мові – це дуже нерозумно, тому що ця загроза сягає набагато глибших шарів української культури
Ірина Славінська

«Мені здається, що бачити загрозу лише у мові – це дуже нерозумно, тому що ця загроза сягає набагато глибших шарів української культури. Якщо ми хочемо захищати українську літературу і культуру взагалі, то було би непогано дивитися кудись глибше», – вважає Ірина Славінська.

 

Сергій Жадан у своїй колонці називає сучасну українську літературу своєрідним гетто. Яна Дубинянська, українська російськомовна письменниця-фантаст, також переконана: в українській літературі немає мовного питання, зате є питання «тусовки». Про це частково свідчить навіть жанрова нерозрізненість в українській літературі – у книгарнях усі книги українською часто ставлять на одну полицю.

«Якщо говорити про про інтимну сторону творчості письменника, то це нормально, коли він пише своєю рідною мовою. Нормально також, якщо письменник поліглот і зі спортивного інтересу пише різними мовами. Коли ми говоримо про твір, що потрапив до світового канону, то, в принципі, вже неважливо, якою мовою він був створений, адже його перекладають. Проблемою це стає на тому етапі, коли письменник входить до літературної спільноти. Є досить багато людей, які писали і публікувалися російською, а потім перейшли на українську», – зазначає письменниця.

Навколо української російськомовної літератури також склалася своя спільнота, зокрема, навкого фестивалю сучасної поезії «Київські Лаври», заснованого журналом «ШО», який публікує тексти російською та українською мовами. І на думку сторонників української російськомовної літератури, співпраця між цими двома «тусовками» – україномовною і російськомовною – потрібна і могла б виявитися корисною для обох сторін.

Радіо Свобода