Вольвач обурений тим, що Малкович розірвав з ним угоду на видання роману

volva4— Роман не автобіографічний. Перефразовуючи Маяковського, книжка — “не отображающее зеркало, а увеличительное стекло”, — каже 49-річний письменник Павло Вольвач про новий роман “Хрещатик-Плаза”. Описав у ньому роботу на радіо “Свобода”. Працював там із 1999-го по 2007 рік. Твір відмовилися друкувати два видавництва.

— Перше відмовило з формулюванням “занадто багато політики, а ми дуєм на воду після романів Ульяненка і Шкляра”, — розповідає Вольвач. — Друге видавництво навіть зверстало книжку. А через місяць розірвало угоду. Видавцеві не вистачило мужності сказати про це мені особисто. Написав електронного листа: “Не можу видати цей роман, бо там є образи й натяки на порядних людей, з якими мене поєднує трепетна дружба”.

У книжці під масками літературних героїв можна упізнати письменників Олеся Ульяненка, Леся Подерв’янського, Григорія Штоня, Миколу Вінграновського, Василя Герасим’юка, Олексія Цвєткова, рок-музикантів Олега Скрипку, Андрія Середу, Василя Гонтарського. Їхні прізвища у романі не надто змінені: “Виник п’яний як чіп Василь Гервасюк”, “Жулян усю ніч читав повії вірші”. В образі Римми Матвіївни Козаченко впізнається письменниця Ліна Костенко. “Лист-звернення про підтримку перекладів сучасної прози, відвезений дружині лідера опозиції, пані Римма так і не підписала, — йдеться у творі. — Годину й 40 хвилин пояснювала по телефону, наскільки є безпробудно зайнятою людиною: “Я зараз пишу прозу ХХІ століття — роман “На полях історії хвороби”. І мені жодні фонди не потрібні”.

Подейкують, другим видавцем, який розірвав угоду з Вольвачем, був Іван Малкович зі столичного видавництва “А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га”. Саме в нього Костенко видала роман “Записки українського самашедшого”.

— Спочатку видавець плачущим голосом вимагав змінити одне прізвище, інше, — згадує Вольвач. — Ай-я-яй, а отут Ліна Костенко. Я його запевняв, що це художній твір, яка Костенко! І там же жодних образ. Але деякі прізвища поміняв. Проте видавець все одно говорив, що роман йому “дере”. Редактори перекреслювали найцікавіші моменти, наприклад, де бійка УНСО в Могилянці, писали на полях: “безпардонна чорнуха”, “скільки можна вживати це “мля”, вже нудить”. Але в мене роман не про Колобка. У тебе є серія дитячих книжок — отам не дере.

Тим більше, за місяць він міг кожен рядок спробувати на зуб. Потрясав переді мною якоюсь безіменною рецензією, де писалося, що Вольвач виступає естетичним двійником Ліни Костенко у своєму критицизмі. “Але якщо Костенко має загальнонаціональний авторитет, то Вольвач, кома, — піднімає палець догори, — безперечно, цікавий поет, такого авторитету не має”. Нічого страшного, я не претендую на жодні авторитети. Роман Ліни Василівни сприйняв критично. Жодного стосунку до мого він не має. Вразило, що з екранів видавець розглагольствує про честь і обов’язок бізнесмена, а повівся, як галицький наперсточник із вокзалу.
Gazeta.ua