Малкович не захотів друкувати роман Вольвача, бо той образив відомих письменників

cenzor— У травні Вольвач приніс мені рукопис. Сказав, що це роман. Але виявилося — автобіографічна проза поета, — каже 52-річний Іван Малкович, власник видавництва “А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га”.

— Я повернув твір із проханням підшукати інше видавництво, бо в рукописі було чимало моментів, що зачіпають честь і гідність багатьох сучасних діячів української літератури. Зокрема і провідних авторів нашого видавництва.

За тиждень Павло знову приніс рукопис із запевненням, що прибере й пом’якшить різкі моменти. Я сказав, що волів би не виступати в дурнуватій ролі цензора — є ж багато видавництв. Але він запевнив, що все доопрацює, бо хоче, щоб книжка вийшла саме у нашому. Я повірив і підписав угоду з ним.

У липні він здав нібито доопрацьований рукопис. Коректор і редактор прийшли до мене з великими очима — невже я публікуватиму це? Адже тут повно образ, а в назві видавництва стоїть моє ім’я. Тож люди подумають, що це й моя позиція. Прочитавши верстку, переконався, що слова свого Павло не дуже дотримав, бо зробив суто косметичні зміни, щось трохи попереставляв та й усе. Засмутився страшенно. Хотілося й автора не образити, і не поображати купу прекрасних людей. Я намагався щось йому пояснювати, але Павло зразу наїжачувався.

Видавець написав письменникові листа із пропозицією розірвати угоду.

— Коли Вінграновський (у тексті Вольвача вгадується в літературному героєві Срібногранському. — “ГПУ”) каже авторові “Хрещатик-Плаза”: “Поки я тебе чекав, то встиг обісцять три каштани”, чи коли академік Іван Дзюба виступає під прізвищем Дюпа, — я цього не сприймаю. Це дрібничково. І в творах самого Вінграновського я ніде не зустрічав такого низького тону. Життя — життям, а література — це щось інше, це не жовта преса. Я сказав, що готовий компенсувати йому половину суми, прописану в угоді. Хоча й не мав цього робити. Але Павло вирішив зробити такий піар — що ж, для книжки це непогано. Молодець.
Gazeta.ua