Юрій Андрухович на Meridian Czernowitz презентував свій переклад “Прогулянки” Роберта Вальзера

andr“Моя німецька буде схожою на “буковініш дойч” чи “галіціан дойч”. Так пожартував письменник Юрій Андрухович на прохання зачитати німецькомовного швейцарського письменника Роберта Вальзера.

6 вересня відбулася презентація його книжки “Прогулянка” у перекладі Андруховича на українську в рамках поетичного фестивалю “Meridian Czernowitz”. Учасниками презентації були ще два перекладача Вальзера: білоруська поетеса Вольга Гапєєва та польська перекладачка Малґожата Лукасєвич.

У приміщенні колишнього Буковинського крайового парламенту близько 300 глядачів, усі місця в залі зайняті, люди стоять у проході.

“Вперше прочитала Вальзера у 1973 році. Тоді вирішила прочитати все, що він написав, – розповідає польською Лукасєвич. – Вальзер цікавий своїм потенціалом провокації та революції. Є традиційна література з усіма її канонами, а Вальзер не був схожим на попередників. Він довів, що можна оповідати історію без фабули. І вважав, що кожен письменник мусить мати свій спосіб розповіді. Крім того, у нього нетипова для письменника біографія.”

Юрій Андрухович не погоджується з польською перекладачкою.

“Чому нема фабули? Головний герой йде на прогулянку, на шляху зустрічає інших персонажів. Кожну таку сцену можна розбиратися на образи. Тому його можна порівняти з концентрованим “Уллісом” Джойса. Але не варто говорити, що цей твір без сюжету і без історії. Він дуже напружений.”

Робер Вальзер страждав на психологічні розлади і доживав віку у психіатричній клініці. Вольга Гапєєва перекладає Вальзера на білоруську.

“Найбільші труднощі при перекладі в тому, що сьогодні в Білорусі не розмовляють на такій мові, як за того періоду, коли жив Вальзер. Важко віднайти відповідну лексику. Тому читала білоруських письменників того ж періоду , багато знайшла слів, яких вже майже не вживають, – розповідає Гапєєва білоруською. – Друга проблема – синоніми. Їх у Вальзера так багато. Важко було перекладати, бо не вистачало білоруських відповідників.”

Білоруська у 16 столітті була непорівнювана, потім традиція мови перервалася. Для Андруховича при перекладі було важко зрозуміти тональність у певних епізодах твору.

“Чи він тут серйозно, чи це іронія, наївність. Відчуваєш, що ось тут різко перейшов до сатиричних висловлювань, наприклад, про стосунки мешканців швейцарського містечка, – пояснює письменник. – Завдання перекладача – віднайти рівновагу між тональністю.”
Gazeta.ua