Перекладачка Вікторія Наріжна розказала, як її обдурило видавництво “Проспект”

На початку місяця співвласників видавництва “Факт” засудили на 6 років за шахрайство. Багато авторів “Факту”, та й не тільки, уже після суду почали розповідати, що в них теж позичали гроші і не повернули.

Gazeta.ua поцікавилася, чи були ще випадки, коли видавництво повелося негарно щодо авторів, працівників та читачів.

Виявилося, що дніпропетровське видавництво “Проспект” не платить перекладачам за роботу. Вікторія Наріжна 2008-го року перекладала для “Проспекту” з англійської “Срібне крісло” Клайва Льюїса.

“Директор “Проспекту” Олександр Максимовський був моїм знайомим, – розказує Наріжна. – Тож коли постала раптова нагода видати українською цикл “Хроніки Нарнії” Клайва Льюїса, він звернувся до єдиної знайомої людини, яка володіла на достатньому рівні англійською – себто до мене. Спершу нарікань на оплату в мене не було, ми домовилися про доволі гідний тариф і розрахунок проводився вчасно. Втім, із останньою перекладеною мною книгою, “Срібне крісло”, вийшло дуже негарно. Я не хотіла братися за цей переклад, бо саме тоді видавництво “Фоліо” запропонувало мені перекладати Керролла, і я, звісно, погодилася (хто не мріяв перекласти Керролла?). Олександр довго вмовляв мене, тиснув на дружні почуття, жалівся, що він же на мене розраховував, і таке інше, тож в результаті я погодилася перекладати дві книжки паралельно. З відповідним підвищенням тарифу, звісно. Це була пекельна робота, якщо чесно, втім, я впоралася з нею у встановлений термін, а от “Проспект” не зумів упоратися з оплатою”.

“Спершу мене (та й інших перекладачів, серед них Андрій Бондар та Софія Андрухович) годували обіцянками, потім Олександр почав просто “морозитися”, не брати слухавку, не відповідати на листи. Врешті я втомилася планомірно вибивати з нього гроші, хоча йшлося про чималу суму – 2200 доларів. Часом мені доводилося зустрічатися з ним випадково, і він без жодних ознак ніяковості казав, що поки не може розрахуватися. Винуватив у всьому видавництво “КСД”, яке перекупило в нього права (що правда) і також не розрахувалося (у що я мало вірю), тож йому нічим розраховуватися з перекладачами. Так, власне, цей розрахунок і пішов у небуття: відбулося це все ще у 2008 році. Головна мораль цієї історії: навіть з приятелями та знайомими ніколи не обмежуйтеся усною домовленістю, підписуйте договір і не абиякий, а саме такий, який влаштовує вас. Бо зі зрадженою довірою до суду особливо не підеш”.

Gazeta.ua