Сергій Пантюк: “Для поетичної книжки достатньо 5-7 тисяч гривень”

Велич інтелекту нації визначає елітарна література. Про це розповів Gazeta.ua письменник Сергій Пантюк.

– В Україні достатньо такої літератури?

– Вона не виживе без підтримки держави. Геніальний роман надрукують у 300 примірників. А видавництву потрібно 7-10 тисяч тиражу. Скрізь у світі держава підтримує таку літературу. Держава не бере участь у підтримці книговидавництва взагалі. У нас ця брєж не пробивається. Нема програми регулярного поповнення бібліотек, знищена книгорозповсюдна мережа.

– Проте державні програми підтримки існують.

– Їх знає вузьке коло людей. Щось починають мутити-крутити, дивишся, а там якісь автори, про яких ніколи не чув. З’ясовується, що там якісь російські письменники. Є грант Президента. Його курує Спілка письменників. Там більш-менш прозорий конкурс. Але його результат — виходить у світ всього 3 книжок на рік. Зубами вигризав, щоб у конкурсі могла брати участь тільки перша книжка автора.

– Сьогодні складно видатися молодому автору?

– Щороку збільшується кількість хороших письменників. У поезії це відбувається карколомними кроками. Наймолодші знакові імена: Мирослав Лаюк, Світлана Лісовська, Марта Мохнацька. Деякі з них от-от виникли, а вже цікаві. Навіть не кажу про 2000-ків чи 2010-ків, таких як Вано Крюгер. У прозі новим іменам важче з’явитися. Збірочку віршів дешевше видати. Навіть самої. Для першої книжки достатньо 5-7 тисяч гривень, це одна-дві зарплатні. Прозовий твір обійдеться у кілька разів дорожче. Якщо автор поставив ціль видати книжку, то спосіб знайдеться. Можна шукати спонсорів. Аби бажання було. Сьогодні не проблема видати книжку.

– У якому жанрі українці відстають?

– Не відчуваю, що чогось нам вкрай не вистачає. З’явився “Залишенець” Василя Шкляра. Після – Андрій Кокотюха з романом “Червоний”. Це не просто історичні романи, а книжки, що будять національні почуття, і є чітко антиросійськими. Вони мотивують до відстоювання української ідеї. Люди це з’їли і задоволені. Такі романи не ковбаса, щоб уживати через день. Тому враз закрили собою цю нішу. Треба почекати, поки у неї зайде щось нове.

Детективів не бракує, бо є Кокотюха та Олексій Волков. А от із фантастикою у нас провисання. Була колись хороша традиція наукової фантастики у світі: Рей Бредбері, Гарі Гаррісон. Паралельно успішно виглядала радянська школа, на чолі з Олександром Біляєвим, Іваном Єфремовим. Сам зараз пишу фантастичну повість для дітей.

– Яка ситуація у сатиричній літературі?

– Тут українці багато чого втратили. Ще за радянських часів мали прекрасних Євгена Дудара і Олега Чорногуза. У світ виходило купа гумористичних романів, друкували цілі журнали. Тепер цього нема. Зникла гумореска. Журнал “Перець” колись мав мільйон тиражу, зараз 5 тисяч. Чому? Українці ж не стали менш іронічними. Натомість трошки розвиваються іронічна поезія. Проводимо із Братами Капрановими спеціальні вечори іронічної поезії. Це вже тренд. На нас купують квитки, зали постійно заповнені.
Газета по-українськи