Письменники виправдовують збанкрутілий “Факт”

5 червня співвласників київського видавництва “Факт” Інокентія Вирового та Станіслава Чистякова посадили за шахрайство на 6 років. Gazeta.ua запитала письменників, які друкувалися у видавництві, що вони про це думають.

Маріанна Кіяновська

– Насамперед, я не вважаю Вирового і Чистякова, і навіть Фінкельштейна шахраями. Не хочу їх в усьому виправдовувати, але шахраями у кримінальному значенні слова вони не є. Більше того, Інокентій Вировий не втік, не сховався, а до останнього намагався повернути борги “Факту”, хоча, за великим рахунком, більшість грошей позичав не він, бо, наприклад, я гроші позичала не Вировому, не Чистякову, а таки Фінкельштейну.

По-друге, стосовно тендеру. Свого часу Красовицький називав фантастичну, у кільканадцять мільйонів, суму, на яку держава “кинула” українських видавців. Я знаю, що серед тих, хто потерпів у цій ситуації, були і “Факт”, і “Фоліо”. Просто “Фоліо” працює на ринку в основному з відомими, розкрученими авторами, а “Факт” видавав декілька абсолютно некомерційних книжкових серій, у тому числі – поетичну “Зона Овідія”, яка на момент краху видавництва налічувала майже півсотні книг.

До слова, я не одна, хто не звернувся до суду, хоч на те начебто були всі підстави. Не хочу називати імен, хай кожен говорить за себе, але ті, хто не почали судового переслідування Вирового і Чистякова, керувалися приблизно тими ж міркуваннями, що і я: стався фатальний збіг обставин, а вони мали нещастя звязатися не з тими людьми. І мені їх по-людськи до болю шкода. Тепер щодо суду та відомих мені обставин. У процесі суду деякі рішення приймалися неправомірно. Я думаю, очевидною є шахрайська схема, за якою діяли, зокрема, позивачі, можна довести факт злочинної змови. Ще раз підкреслюю, я вважаю, що Вировий і Чистяков повинні відповідати за законом, але при тому має відбутися справедливий і неупереджений суд, причому відповідачами повинні бути не тільки вони, а й щонайменше ще троє чи четверо людей, причетних до цієї справи.

Ірен Роздобудько

– Мені вони нічого поганого не зробили… )) Видали книжку, заплатили гонорар, привезли прямо додому 20 примірників “авторських” і дуже ввічливо обходились, на відміну від Мацкевича. Навіть якщо вони винні… Я нічого про те не знала, а те що було – було по-людські.

Катерина Бабкіна

– Діяльність, яку провадило видавництво “Факт” в середині двотисячних (назвемо це так) була великою мірою марною працею, але – вкрай важливою марною працею. На мій погляд, вони чи не єдині були дійсно відкриті до співпраці з молодими, навіть невідомими, авторами. Всі про це знали, говорили – написав книгу, ніхто тебе не знає – йди в “Факт”. Я переконана, вони дійсно читали усі рукописи, шукали, іноді, природньо, помилялися – так виходили книги авторів, котрі згодом ніколи більше не поверталися до писання, і то на краще. Але ж і саме вони першими видали по-людськи, в твердій палітурці, і включили в загальноукраїнську систему книгопостачання твори тих, хто зараз розвивається і залишився в літературі. Про фінансові моменти говорити мені складно – видавництво звернулося до мене, й за якийсь час я надала рукопис. Умови договору ми обговорювали, ніхто мене не силував нічого підписувати, й договір в кінці виглядав так, як усім підходило, сума гонорару мене та дизайнера влаштувала, все було виплачене вчасно, книга надходила у книгарні. Потім, я знаю, активно шукали гроші – під відсотки, як завгодно, на нові проекти, котрі мали принести, очевидно, прибуток. Може сталася криза, може просто – не в цій країні заробляти, може, не знали як – тут в нас кругом і поруч люди, котрі сильні в ідеологічній складовій, виявляються безрукими в веденні бізнесу. Коли такі речі з кимось стаються – з бізнесом друзів, знайомих, з великими компаніями, я чомусь наївно, але щиро, не вбачаю в цьому злого умислу. Може – невміння, може – неудачу, з ким не буває. “Погоріли”, чи щось на кшталт того – якась фатальна штука, яка відбулася і все.

Павло Коробчук

– У 2007 році, коли в нас з Горобчуком і Коцаревим в “Факті” вийшла книга, ми дуже тішилися з наданого кредиту довіри, видавництво було на шаленому ходу. Згодом “Факт” мене напряму кинув на незначну, але принципову суму – мали видати за спонсорські гроші 1000 примірників, а видали лише 100. Багатьох інших людей кинули на значно-значно більші гроші.

Богдан-Олег Горобчук

– Я знаю ніби два різні видавництва – одне з них ризикувало видавати молодих, мало декілька вкрай потрібних проектів – серій книг молодої української прози, якісної гуманітаристики, видавало молоду поезію не за гроші авторів, як це багато хто робить – а на власний страх і ризик. Воно було найкращим українським видавництвом 2000-х років. І є ніби інший бік медалі – фінансовий. В нього я ніколи не втручався, по можливості. Знаю, що у представників видавництва були певні фінансові взаємини з деякими представниками письменницького середовища, і що зрештою письменники скаржились на проблеми. Проте особисто мене це не стосувалося, а в подробиці я не вникав, тож це може цілком виявитися чутками. Думаю – суд покаже факти, і тоді громадськість їх оцінить. Тому ось цей “темний” бік “Факту” мені коментувати складно, проте зі “світлого” боку видавництво залишається взірцевим, саме таким, якого зараз дуже не вистачає Україні.
Газета по-українськи