Олександр Гаврош випустив книгу моторошних карпатських казок

Моторошні карпатські казки зібрав до однієї книги письменник Олександр Гаврош. Свою збірку “Дідо-Всевідо” він презентував під час Книжкового Арсеналу.

В інтерв’ю Gazeta.ua письменник розповів, чому писав казки відлюдником у порожній карпатській хаті та хто такий Дідо-Всевідо.

– Чому зосередилися лише на страшних карпатських казках?

– Власне, поштовхом до написання цієї книжки послужив наш карпатський фолькльор. Закарпаття має найбільше казок серед усіх регіонів україни. До 3000. Це скарб, який ми практично не використовуємо. Нещодавно мав зустріч у львівській школі і діти не знають хто такий Довбуш. Але хто такий Джек Горобець знають – усі чотири фільми бачили. Гоголь теж не вигадував історії. Він взяв їх з “народних вуст” і створив з цього літературний шедевр. Я називаю цей проект – своєрідна карпатська відповідь Гоголю.

Отже, коли перечитував казки, зрозумів, що у нас дуже багато моторошних історій про мертвяків та упирів, і про чортів та босоркань, і про бісів-гультяїв та зарубаного вояка, і про Яноша Кудлоша, Крікуса-Какуса та ще про багато чого. Тож, це казки, які я переосмислив та переробив для сучасного читача. Ця книга не вигадана, а своєрідна археологія літератури.

– Хто такий цей таємничий Дідо-Всевідо?

– Оповідь у книзі йде від автора. Він їде в мандрівку у гори і з ним трапляється нещастя. В горах, де немає людей, його вкусила смертельна гадюка. Він втрачає свідомість і прокидається від того, що біля нього клопочеться старий дід-відлюдник. Оцей Дідо-Всевідо, коли героєві книги дуже погано – розповідає йому казки. У книзі сім історій. Власне, книгу я писав також в Карпатах.

– Жили відлюдником?

– Так, я поїхав на Закарпаття в одне село на два тижні. Поселився в порожній хаті. Раніше там мешкала одна бабуся. Я приїхав якраз через п’ять днів після її смерті. А як відомо, то 40 днів душа померлого перебуває ще в місці, де жила. Я приїжджаю туди і приводжу з собою купу літератури про бісів, чортівню. Цілий день її опрацьовую. Наступає вечір і чути моторошні звуки. Здавалося, що та бабуся десь іще ходить там. Усю роботу закінчував за 15 хвилин до опівночі. Вимикав світло. Закривав усі замки і засови.

Авторські ілюстрації до книги зробила художниця Світлана Фесенко. У кінці книги є також словник “карпатських слів”, адже у казках дуже багато автеничної мови. Приміром, ногавиці – це штани, а клепач – молоток. За жанром “Дідо-Всевідо” називають і карпатським нуаром (нуар – різновид напруженого за сюжетом кримінального роману – Gazeta.ua), і моторошними казками. І як йдеться в анотації до книги: “А може, й не казки це?.. Тож наберись, цімборику, духу і, коли не дуже боїшся, послухай-но…”

Gazeta.ua