Вийшли спогади про табори ГУЛАГу “Зекамерон ХХ століття”

 

 

В чернівецькому видавництві «Книги – ХХІ» вийшов друком роман уродженого чернівчанина  про табори ГУЛАГу.

Автор спогадів Петер Демант (художній псевдонім Вернон Кресс)  – австрійський інтелігент,  котрий випадково потрапив у жорна сталінських таборів. На відміну від мільйонів тодішніх зеків, котрі окрім нелюдських поневірянь потерпали ще й через втрату радянських ідеалів, Вернон Кресс почувається в своєму романі літописцем, неупередженим свідком. Заґратований світ колишній  сталінський в’язень бачить очима мешканця Західної Європи. Тому, не оминаючи опису страждань, оповідач – оптиміст і романтик за натурою – намагається розповісти не лише про те, як люди в таборі гинули, але й як вони там виживали.

«Я намагався дещо одразу витісняти з пам’яті. Надто бридкі то були сцени, які, якби я утримував їх перед внутрішнім зором, заважали б мені працювати і радіти життю. Сцени, які перекреслювали усе, на чому стояв і стоїть мій світ, мої ідеали і надії, сцени, якими нас ретельно і систематично отруювали в задротованій імперії. Ось чому мені так важко читати похмурого Шаламова – він мусує те, що мені краще забути! У власних мемуарах про табір я намагався не живописати жахів, дещо просто пропустив, пам’ятаючи висловлювання Карла Крауса про приватний сектор у душі читача і про такт, який слід у зв’язку з цим виявляти», –так пояснює письменницьке кредо автора «Зекамерона».

Вітчизняного читача книга – серед іншого – мала б зацікавити сторінками, присвяченими нашим землякам, зокрема, буковинцям. Адже сам Вернон Кресс зростав у Західній Україні – в Чернівцях, де за часів Австро-Угорщини органічно перепліталися культури представників різних етносів. А в’язнів-українців на Колимі було так багато, що уникнути численних згадок про них не міг навіть іноземець. Тому «Зекамерон» можна вважати також і великою українською книгою про ГУЛАГ – навіть попри те, що її написав етнічний австрієць. Зрештою, тим ціннішими є зауважені цим стороннім спостерігачем деталі. Сам же Вернон Крес у своїй присвяті-побажанні нинішнім громадянам України зауважує: «За самостійну Україну! – Скільки разів я чув таке гасло, скільки добрих і чесних людей страждало за незалежність «своєї рідної неньки». Там, на далекій, жахливій і водночас прекрасній Колимі, де я провів 32 роки свого життя, українці були особливим контингентом – трималися окремо і стійко, адже вони страждали за свою мрію, яка, мов горизонт, йшла далі й далі, але як мета все-таки була досягнута 1991 року… Багато, дуже багато українців розкидала доля по різних країнах, але скрізь вони залишалися синами і дочками своєї землі, не втрачаючи, на відміну від інших емігрантів, свою рідну українську мову. І ось наприкінці ХХ століття Україна стала самостійною державою, а її гербом на жовто-блакитному прапорі став тризуб. Так тримати! – бажаю Вам, дорогі мої українці. Довго Ви боролися за незалежність – і перемога тепер Ваша. Колишній багатолітній в’язень колимських таборів (зек № З-1-504)  Петер Демант (письменник Вернон Кресс)».

Ігор Галущак

Друг читача