Наталка Сняданко пише книгу про заробітчанок

Нова збірка творів львівської письменниці і перекладачки Наталки Сняданко “Амаркорд” – це її попередні романи та один новий есей, не опублікований раніше в Україні. Цю книгу письменниця порівняла зі знаменитим фільмом італійського режисера Федеріко Фелліні. Адже збірка багато в чому автобіографічна, заснована на спогадах про власне дитинство. Про це повідомляє “Газета по-українськи”.

До неї увійшли – “Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки”, “Чебрець у молоці”, “Агатангел” (друга назва – “Синдром стерильності”), оповідання “Уривки з ненаписаного сценарію до багатосерійного фільму про кохання”.

Зараз Наталка Сняданко працює над новим романом про заробітчанок. Текст готовий майже на 80 відсотків.

– Нову книгу знову побудуєте за принципом калейдескопу різних сюжетних історій?

– Так, роман складатиметься з різних новел. Дві головні героїні, вчительки музики – заробітчанки. Вони втратили роботу у Львові і поїхали до Берліну. Але цей текст позбавлений заробітчанської трагедії. Тут не буде пафосу – як все погано у нас в країні, а добре десь за кордоном, або чому нас ніде не люблять. Хочу подивитися на це із загальнолюдської перспективи. Це люди, які здобувають інший досвід і він не мусить бути поганий. Може цей досвід розширює їхній світогляд, може вони себе при цьому знаходять. Буде дуже багато голосів – молодих, старих, монологів, діалогів – oral history. Збирала їх багато років.

– Певною мірою це буде документальний роман?

– Є така техніка, яка в театрі називається “вербатіум”. Це не зовсім документальна техніка. Спершу записуються діалоги, а потім вони монтуються в певну історію. Я не можу сказати, що книга буде повністю документальною – ясна річ там багато придуманого. Але це завжди спроба наблизити до достовірності.

– Де брали, підслуховували свої історії?

– Найчастіше в потягах. Одного разу їхала з вчителькою музикою. Власне, з того “кінематографічного” моменту і почався роман. Не все з її довгої історії використала для книги. Але особливо запам’ятався випадок – вона працює прибиральницею на кемпінгу десь у Греції і насвистує складну музичну арію. До неї підходить австрієць і ламаною мовою каже, що це надто складна музика для прибиральниці – “Звідки ви її знаєте?” На що жінка відповідає, що щей зіграти може. І для неї в цьому не було нічого трагічного. Для неї це було природньо – закінчився один етап у її житті і почався інший. Тепер для нїе так само важливо добре прибирати, як колись вчити дітей музиці.