Номінант на Шевченківську премію: Влада відстежує, хто бореться з нею, а хто лояльний

— Членів Шевченківського комітету змусили голосувати за лояльних до влади митців, — уважає київський письменник Роман Коваль, 53 роки.

Його номінували за історичний нарис “Михайло Гаврилко: стеком і шаблею”, передає “Газета по-українськи“. На основі документів написав про скульптора та січового стрільця, якого більшовики спалили в топці паровоза. Нарису забракло двох голосів, щоб здобути Шевченківську премію.

Як оцінювали свої шанси?

— Василь Шкляр в інтерв’ю заявив, що мій роман переможе. Наврочив, — каже Роман Миколайович. — У другому турі в номінації “публіцистика” відсіялися майже всі мої суперники. Залишився російськомовний тележурналіст Андрій Цаплієнко. Він хлопець талановитий, але фільми його по-перше не зовсім про Україну, по-друге російською. У фіналі я переміг його з рахунком 13:1. Чув від членів комітету, що тиск влади був дуже сильний. Я не боявся Цаплієнка, але я розумів, що може втрутитися влада.

На мій творчий вечір 24 січня в Будинку вчених прийшла Ганна Герман. “Свободівець” Юрій Сиротюк сказав: “Усі, хто підтримують Януковича — вороги України. В тому числі Ганна Герман, яка сидить у другому ряді”. Вона не відреагувала, але зал почав кричати “Ганьба”. Поділяю точку зору Юрія, хоча можна було чемніше. Мої оцінки першої особи почули. Тому вирішили не посилювати опозицію ще й Шевченківським лауреатом. Тож відтягли у мене кілька голосів, двох з яких забракло.

Можете назвати людей, які передумали?

— Не маю права, але знаю їх. Казали, що Борис Олійник (голова комітету Шевченківської премії. — “ГПУ”) дивився на цих, хто відтягнули голоси, і сумно хитав головою. Офіційно було п’ять премій, а дали трьом. Хотіли навіть переголосувати, але не відважилися. Влада відстежує, хто бореться з нею, а хто лояльний. Цьогорічні лауреати публічно її не критикували й загрози для неї не становлять.

На що витратили б нагороду, якби отримали?

— Віддав би на пам’ятник Михайлові Гаврилку в Болехові на Івано-Франківщині. Там якраз бракує. Ми 200 тисяч гривень зібрали, але ще потрібно стільки ж. Уже пам’ятник готовий. Тільки треба його “одягнути” — у бронзу чи в граніт.

Як сприйняли поразку?

— Більше здивувався, ніж засмутився. Відновив роботу над книжками. Зрештою, це певним чином спростило мені життя. Якби здобув премію, виникло б питання — як її брати з рук людини, яка нищить Україну?